Гроші та інфляція

Підвищення обєктивності курсоутворення йтиме шляхом децентралізації та лібералізації валютного ринку. Належний контроль блокує вплив різних випадковостей та мафіозних структур на визначення курсів, спроби спекуляції на курсових різницях. Створювана мережа регіональних бірж працюватиме у режимі реального часу з метою досягнення єдності курсів.

Комерційні банки є повноправними субєктами валютного ринку, що сприятиме обєктивізації курсоутворення. Поетапно відміняються обмеження на прямі валютні відносини між комерційними банками. З метою недопущення валютних спекуляцій та для зниження ризиків втрат внаслідок зміни курсів комерційним банкам встановлюватимуться ліміти відкритих валютних позицій, які регламентують співвідношення між вимогами та зобовязаннями комерційних банків у національній валюті.

Створюється автоматизована система торгівлі валютою, що прискорить розрахунки; запроваджуються нові для нас форми торгівлі валютою: форвардні, опціонні, фючерсні.

Ці заходи дадуть змогу заборонити відкриття поточних рахунків резидентів в іноземних банках. Розрахунки здійснюватимуться через кореспондентські рахунки уповноважених комерційних банків. Коло уповноважених банків в міру потреби буде розширюватися з одночасним посиленням вимог щодо проведення валютних операцій та підвищення їх ліквідності.

Захист національної валюти вимагає повну заборону обігу іноземної валюти, котре доцільно зробити до грошової реформи. Нацбанком 25 травня закінчено переєстрацію ліцензій на право здійснення торгівлі та надання послуг за іноземну валюту. Документи на переєстрацію приймаються тільки від субєктів господарської діяльності, які отримували у 1994 році середньомісячну виручку не нижче 70 тис. дол. США.

Захист національної валюти вимагає запровадження ліцензування валютних кредитів від нерезидентів  зовнішній борг може зростати тільки у звязку з вирішенням гостро значущих загальнонаціональних завдань.

Здійснюється комплекс заходів для нарощування у 1995 році золотовалютних резервів Нацбанку до 1,5 млрд.дол. США. Ними підтримуватиметься купівельна спроможність та стабільність національної грошової одиниці під час цілком ймовірних коливань попиту та пропозиції нап внутрішньому валютному ринку.

6. Методи регулювання інфляції

Тривалий час економічна наука і практика оцінювали інфляцію виключно негативно. Починаючи з 60-х років ставлення до інфляції дещо змінилося, стало диференційованим. Як зазначалося вище, більшість економістів (зарубіжних і вітчизняних) визнала, що “повзуча” інфляція має позитивний вплив на соціально-економічний розвиток і тільки на вищих стадіях набуває руйнівного характеру. Тому і проблема боротьби з інфляцією набула характеру її регулювання з боку держави. Основна мета такого регулювання полягає в тому, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя суспільства.

Зміна ставлення до інфляції зумовлена тим, що в умовах глибокого державно-монополістичного втручання в економіку диспропорційність її розвитку стає неминучою, а інфляція  внутрішньо властивою. Тому обєктивно мова може йти лише про стримання інфляції на певному рівні, а не про цілковите її переборення.

У розвитку інфляційного процесу має місце “критична точка”, за якою інфляція вступає в якісно іншу стадію, коли подальше зростання грошової маси та грошових доходів окремих економічних субєктів стає недоцільним. Це зумовлюється тим, що темпи знецінення грошей у певний момент починають випереджати темпи збільшення грошової маси і тоді реальна вартість її зменшується, незважаючи на номінальне зростання. Відповідно і реальні доходи економічних субєктів у середньому скорочуються при їх номінальному рості.Для кожного окремого субєкта “критична точка” інфляції настає не одночасно. Адже інфляційне зростання цін на різні групи товарів істотно відрізняється в часі і темпами, що зумовлює такі ж відмінності в знеціненні доходів різних груп економічних субєктів. Найшвидше інфляція досягає “критичної точки” для субєктів з фінансованими доходами та найвищою питомою вагою витрат на придбання товарів першої необхідності, найпізніше  для економічних субєктів, які мають можливість підвищувати свої номінальні доходи швидше, ніж зростають ціни на товари їх попиту. Це  насамперед великі монопольні підприємства, які мають можливість активно підвищувати ціни на свою продукцію і протидіяти росту цін на товари, які вони купують, та збільшувати заробітну плату своїм працівникам. Проте і для таких субєктів “критична точка” певного часу настає. Тоді вони стають прихильниками стримування інфляції і вимагають від уряду проведення відповідної політики щодо врегулювання інфляції.