Основи банківського кредитування

Розмір позики під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати, повязаною із зміною ціни застави. Вартість майна та майнових прав позичальника, оформлених під заставу, повинна бути не меншою розміру кредитної заборгованості, бути вільною від застави та зобовязань позичальника перед іншими кредиторами.

Зауважимо, що забезпечення  це остання лінія захисту для банку, і рішення про надання кредиту завжди повинно спиратися на переваги проекту, що фінансується, а не тільки на привабливість забезпечення.

Форми забезпечення кредитів

Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобовязаннями третьої сторони. Всі форми забезпечення кредиту (майно, зобовязання) повинні задовольняти таким вимогам:

 висока ліквідність, тобто можливість активів до конвертування у грошову форму;

 здатність до тривалого зберігання (як мінімум протягом періоду кредитування);

 стабільність цін на заставне майно;

 низькі витрати на зберігання і реалізацію застави.Розмір кредиту під заставу визначається у відсотках від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Залежно від виду майна заставна оцінка може становити від 60 до 90%. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати на випадок зниження ціни застави.

Формами забезпечення кредитів можуть виступати:

1. Застава майна, що належить позичальнику на правах власності або делегування права власності, на яке згідно чинного законодавства може бути накладено стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу у відповідності із законом “Про заставу”. До заставної угоди обовязково додаються:

 опис майна, що передається під заставу;

 акт передачі майна під заставу.

Заставне право  це речова претензія на чуже майно, або претензія на право отримати компенсацію від реалізації заставного майна, якщо боржник не в змозі погасити свої зобовязання. Така застава має забезпечити не лише повернення самої позики, а й виплату відповідних відсотків та штрафів, передбачених договором. Заставне право передбачає, що заставне майно з дозволу боржника передається кредиторові. Згідно з цим актом майно безпосередньо переходить у володіння кредитора, а боржник залишається формальним власником заставного майна. Коли позичальник неспроможний виконати свої зобовязання, банк має право продати заставне майно і за рахунок реалізованих коштів задовольнити свої вимоги.

Розрізняють заставне право на рухоме і нерухоме майно.

Приймаючи товарні запаси під забезпечення позики, банк придбає право власності на заставне майно, але водночас він залишає за позичальником це забезпечення для його подальшого використання. Банку вигідно, щоб позичальник експлуатував заставне майно, отримував доходи і мав змогу з цих доходів виплачувати відсотки і повертати позику. Однак така передача заставленого майна повязана з певним ризиком. Якщо під заставу передаються дорогі речі, які легко транспортуються та довго зберігаються, наприклад, дорогоцінні метали або прикраси, цінні папери, то вони передаються на зберігання у сейфи банку. Якщо за технічних причин це неможливо, то заставлене майно може зберігатись у спеціальних сховищах (це стосується зерна, металів у злитках тощо).