НАЦІОНАЛЬНА ВАЛЮТА УКРАЇНИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ

З огляду на те, що промисловий потенціал нестабільних економік, як правило, потребує істотного вдосконалення, найбільша увага приділялася промисловій політиці. Зважаючи на те, що формування ефективної інституційної структури приватних економічних суб'єктів лише тривало, стратегії економічної стабілізації на перспективних напрямах передбачали розвиток державної власності з наступним поступовим зменшенням її ваги. Звертає на себе увагу активне сприяння розвитку широкої мережі коопераційних зв'язків, особливо в Японії та НІК, а також у деяких перехідних економіках. Така мережа істотно прискорила процес становлення інституційної системи розробки і реалізації стратегій приватних економічних суб'єктів, сприяє збільшенню стійкості економічної системи, отже - підвищенню рівня економічної безпеки як підприємств, так і держави. Широкого поширення набув пріоритет підвищення ефективності використання власності над зміною її форми.

Тому з огляду на важливість модернізації промислової структури стратегія стабілізації насамперед повинна зміцнювати фінансовий потенціал економіки: проблема фінансування економічних перетворень була однією з ключових у повоєнній відбудові, у НІК, Китаї. Вона вирішувалася за рахунок комбінації державних, позичкових та внутрішніх приватних ресурсів. Руйнування фінансів підприємств внаслідок деформованої економічної стратегії у перехідних економіках призвело до надто повільної структурної перебудови і, як наслідок, тривалої інфляції, внутрішніх та зовнішніх дисбалансів. Через особливу важливість фінансової системи її лібералізація у більшості нестабільних економік, що досягли певних успіхів, проводилася поступово та після суттєвого зменшення макроекономічних диспропорцій. Показово, що як країни повоєнного періоду (Франція), так і НІК (Південна Корея), перехідні економіки (Польща) тривалий час зберігали значний чи повний контроль держави над банківським сектором. Досвід нестабільних економік засвідчив, що активна антиінфляційна політика може мати незначний гальмуючий вплив на економічний розвиток, якщо стратегія підприємств грошово-фінансової сфери узгоджена (зокрема через експансію державної власності) з напрямами і завданнями економічної стратегії держави.

Специфічною рисою нестабільних економік є можливість використання на користь економічного зростання навіть тих чинників, що у стабільних розвинених економіках розглядаються як негативні. Це стосується інфляційного фінансування економічного зростання, стимулюючої та компенсаційної ролі державних інвестицій, цільового використання зовнішньої і внутрішньої заборгованостей та характерних для НІК конверсії "рентної активності", патерналістських і корпоративістських тенденцій. Вихід за межі традиційного підходу до регулювання ринкової економіки, вдале використання елементів нестабільності виступали чинниками, сприятливими для економічної стабілізації у ряді розглядуваних країн.

Таким чином, заходи державної економічної стратегії повинні відповідати насамперед поточному стану нестабільної економічної системи, враховуючи її успадковані складові та майбутні елементи, що тільки зароджуються.

Новітня економічна історія України може слугувати яскравим прикладом еклектичного застосування різних інструментів економічної політики, спроб використання важелів ринкового регулювання за умов ринкової недостатності, намагань некритичного застосування окремих заходів, "випробуваних" зарубіжним досвідом, у відриві від загального стратегічного контексту. Наслідками стали дезінтеграція економічної системи, збільшення антагоністичних суперечностей, порушення процесу суспільного відтворення. Застосування заходів економічної політики, не адекватних станові економічної системи, є серйозною загрозою економічній безпеці України.Різке зростання ступеня "відкритості" ринкових економічних систем характерно для 80-90-хроків. З одного боку, це розширює доступність фінансових ресурсів, дає можливість здійснювати міжнародні спеціалізацію та розподіл праці, полегшує рух технологій, організаційних інновацій тощо. З іншого - може спричиняти негативні потоки капіталів, посилювати нестабільність національної валюти та виступати чинником імпорту інфляції, а також істотно обмежує самостійність національної економічної політики. Отже, країни з нестабільною економікою постають перед проблемою раціонального поєднання стратегії внутрішньої стабілізації та дестабілізуючого впливу зовнішньоекономічних чинників. Слід зазначити, що уряди НІК у цілому успішно розв'язали цю суперечність, у державах Латинської Америки вона набула значної гостроти. У перехідних економіках цю проблему поки що не вирішено.

Надто швидке "відкриття" національних економік призводить до структурних шоків у ряді галузей, що виявляються неспроможними до швидкої перебудови відповідно до вимог міжнародної конкуренції. Через спад виробництва у цих галузях підвищується потреба в імпорті. Таким чином, структурні зміни у таких економіках відбуваються практично некеровано та часто не відповідають стратегічним інтересам і потребам економічної безпеки. НІК та Японія, що змогли ефективно включитися до світової економічної системи, застосовували стратегію поступового допуску іноземних конкурентів на внутрішні ринки, диференціації протекціоністських заходів по галузях у поєднанні з активним розвитком експортних виробництв. На відміну від зазначених країн, у Латинській Америці, Центральній та Східній Європі відбулася різка зміна економічної політики від протекціонізму до зовнішньоекономічної лібералізації. Завдяки цьому різко знизився рівень економічної безпеки підприємств, що виявилися неконкурентоспроможними. Тому й виникли значні структурні деформації.