Правове регулювання вексельного обіг в Україні

У відповідності зі статтею 21 Закону про ЦП Кабінет Міністрів України уповноважений визначати порядок випуску й обіг векселів. Використовуючи це право, КМУ видав постанову «Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків» від 10.09.92 р. № 528 (далі - Правила № 528). Зазначений документ по значимості став чи ледве не основним нормативним актом (зрозуміло, після податкових законів), спрямованим на стримування розвитку вексельного обіг в Україні.

Так, розділом II Правил № 528 визначено, що використання вексельних бланків здійснюється, з урахуванням таких, особливостей:

1. Використовувати векселя, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до чинного законодавства України.

2. Векселя можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банки і комерційних банків України.

3. У господарському обігу можуть використовуватися прості і перекладні векселя.

4. Вексельний бланк може заповнюватися друкарським і недрукованим засобами.

5. Сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами і прописом.

6. Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи і завіряється печаткою.

Водночас слід зазначити, що для України з 6 січня 2000 року набрали сили Женевскі вексельні конвенції 1930 р., як-от: Конвенція, якою введений Уніфікований закон про перекладні векселі і прості векселі (далі – ЄВЗ), Конвенція про врегулювання деяких колізій законів про перекладні векселі і прості векселі, Конвенція про гербовий збір. До зазначених конвенцій Україна приєдналася 6 липня 1999 року на підставі законів України № 826-Х1У, № 827-Х1У і № 828-Х1У.

Проте виходячи з того, що Правила № 528 не скасовані, у даний час в Україні одночасно діють ЄВЗ і Положення № 104/1341 (що практично є дослівним перекладом ЄВЗ) у частині, що не суперечить ЄВЗ.

I.

1. Податок на прибутокВиявляється, що навіть у податковому законодавстві немає конкретного визначення терміну “вексель”. Вексель являє собою «гримучу суміш», що складається з різних правових категорій і визначень даного поняття, що знайшли відбиток у законодавстві. Тому відразу варто визначити правовий статус векселя в податкових правовідносинах. Саме це питання найчастіше і є «каменем спотикання» у вирішенні багатьох суперечок, пов'язаних із порядком оподатковування вексельних операцій.

У Законі України «ПРО оподатковування прибутку підприємств» від 22.05.97 р. № 283/97-ВР (далі - Закон про податок на прибуток) немає однозначного трактування поняття «вексель». Так, п. 1.4 ст. 1 Закону про податок на прибуток зазначено, що цінний папір - це документ, що засвідчує право володіння або відношення позики і відповідають вимогам, установленим законодавством про цінні папери. Той факт, що вексель відповідно до законодавства про цінні папери усе-таки віднесений до них, ми вже розглядали і він не підлягає обговоренню. Щодо «посвідчення права володіння або відношення позики» слід зазначити, що зазначена фраза є дослівним цитуванням загального визначення цінного паперу, приведеного в статті 1 Закону про ЦП, а виходить, цілком відповідає законодавчому визначенню векселя.

Але у відповідності, із п.п. 4.2.10 ст. 4 цього ж Закону вексель віднесений до платіжних документів. До речі, платіжним документом вексель названий і в статті 129 ГК, поряд із чеками й акредитивами.

У п. 7.9 ст. 7 Закону про податок на прибуток, що визначає порядок оподатковування операцій із борговими зобов'язаннями, вексель виступає у вигляді боргового зобов'язання. Так само характеризується вексель і у пункті 4.8 ст. 4 Закон про ПДВ.

У Інструкції № 7 знаходимо перелік форм розрахункових документів, до яких віднесений і вексель. Виходячи з того, що зазначена Інструкція регулює загальні принципи організації безготівкових розрахунків, можна вважати, що розрахунки векселями є однієї з форм безготівкових розрахунків. Той факт, що цінний папір цілком може бути використаний для здійснення розрахунків, підтверджується також і абзацом 4 статті 1 Закону про ЦП.