Особливості інфляційного процесу в Україні

У субєктів господарювання обсяг грошової маси виріс від 116 на 1 січня і до 204,866 трлн. крб. на 1 жовтня 1994р. (темп 175,9%). Одночасно обсяг кредитних вкладень в економіку сягнув 387 трлн. крб.  виріс у 7 разів. Понад 56% кредитів комерційних банків надано державним підприємствам. Це з урахуванням зниження обсягів виробництва, яке обєктивно “вивільняє” гроші з обігу. Отже, швидке зростання грошової пропозиції прискорило інфляцію.

Обєктивна ціна грошей  фундамент обєктивного ціноутворення. Ще в 1994 році вдалося забезпечити більш послідовне просування до обєктивної ціни грошей визначення котрої починається з встановлення реальної позитивної облікової ставки. Вже з лютого 1994 року її значення з розрахунку на місяць перевищило темпи інфляції (20 і 16%, відповідно). Кредитні гроші перестали бути засобом накопичення невипраданих обсягів товарно-матеріальних цінностей та валюти. Блокування стимулів до накопичення відкриває шлях до заробляння грошей безпосередньо у виробництві. Позитивна процентна ставка примушує працювати все суспільство.

В міру уповільнення темпів інфляції Нацбанк розпочав зниження рівня облікової ставки: 190%  з липня, до 175%  з серпня, до 140%  з 15 серпня. Тобто, за півтора місяця процентна ставка Нацбанку була знижена на 100 пунктів. Це високий темп. Аджеж внаслідок необєктивності ціноутворення та невідповідності цін визнаним ринком виробничим витратам в середині року економіка зіткнулася з вкрай небезпечним явищем: темпи інфляції уповільнилися і становили всього кілька відсотків. В той же самий час дефіцит Державного бюджету сягнув небезпечної межі. В цілому за третій квартал минулого року споживчі ціни зростали з середнім темпом 4%, а дефіцит Державного бюджету склав біля 17% валового внутрішнього продукту. Дефіцит Державного бюджету невідворотно вів до чергового інфляційного сплеку. Що і відбулося у четвертому кварталі. Тобто, не було економічного фундаменту для більш результативної процентної політики.

Не справили суттєвого впливу на зниження ціни грошей і кредити Уряду, які надавалися БЕЗОПЛАТНО, тобто, БЕЗ СПЛАТИ ПРОЦЕНТІВ. Вони на 1 січня склали в загальному обсягу випуску платіжних засобів 85,9% (проти 53,8% торік), або 141,5 трлн. крб. Це в 9 разів більше від обсягів ПЛАТНИХ кредитів рефінансування, які продавалися під певний процент. Ці гроші не виступають у якості капіталу і практично обертаються один раз і перетворюються у бюджетне дотаційне фінансування  другий бюджет держави по доходах. Саме ці кредити були одним з найвпливовіших чинників інфляції.

Разом з тим Нацбанк постійно кредитував розвязання найбільш важливих господарських проблем за ставкою, котра була значно нижчою від офіційно встановленої. У грудні 1993 року в умовах зростання цін на 90,3% кредити рефінансування були надані за ставкою У ПЕРЕРАХУНКУ НА МІСЯЦЬ 10,9%  тобто, У 9 РАЗІВ МЕНШОЮ! У січні 1994 року інфляція становила 23,8%, а Нацбанк рефінансував економіку за ставкою 10,5%. Цієї політики дотримувалися протягом усього 1994 року  фактичні середньозважені облікові ставки регулювалися на рівні, що був у 1,5-2 рази меншим від офіційно встановленого.З жовтня року розпочато поступове наближення цін та тарифів до рівнів витрат, що обєктивно складаються у нашій економіці. Проте майже відразу намітився новий сплеск інфляції. Аби запобігти перетіканню грошей у лихварські торгово-посередницькі структури Нацбанк був змушений підняти облікову ставку до 25% з розрахунку на місяць, хоч це не зробило її позитивною.

Виходячи з Програми економічної стабілізації передбачено розвязання комплексу наступних задач:

1.Забезпечення позитивних, вищих за інфляцію, рівнів процентів по кредитах та депозитах;

2.Удосконалення кредитування розвязання найболючіших проблем суспільного виробництва (зокрема, структурної перебудови) маючи за мету стримання зростання грошової маси понад узгоджені з Урядом орієнтири;

3.Розвиток фінансового ринку з метою створення сучасних механізмів регулювання обсягу грошей у обігу;

4.Запровадження обєктивного курсоутворення як засобу розвитку експорту та обмеження імпорту;

5.Удосконалення системи платежів та взаєморорозрахунків.

6.Удосконалення банківської діяльності;