Класична кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм

Загальне розчарування в чудодійному характері кейнсіанських рецептів різко посилило вплив прихильників неокласичної теорії грошей, які висунули концепцію монетаризму.

Сучасний монетаризм. Монетаризм як самостійний теоретичний напрям сформувався у США в середині 50-х років. У його витоків стояла група економістів, очолюваних М.Фрідменом. Монетаризм виник на базі кількісної теорії грошей. Взявши у цієї теорії центральну ідею, монетаристи надали їй динамізму, застосували для її обгрунтування новітні методи статистичного аналізу. При цьому монетаристи намагалися затвердити якісно інший порівняно з кейнсіанством погляд на загальну природу капіталістичного господарського механізму.

Головне джерело “нестабільності” капіталізму, вважали монетаристи міститься в грошовій сфері. Саме тут потрібно шукати основні причини криз та інших порушень процесу відстворення. Так, на думку Л.Йегера, прихильник монетаризму  це економіст, який вірить, що кількість грошей чинить домінуючий вплив на загальний потік витрат у економіці. Державний бюджет і так звані реальні фактори в економіці, включаючи примушування до інвестування, чинять другорядний вплив, якщо вони не підкріплені динамікою грошової маси.

Таким чином, логічний, в принципі, висновок, що “гроші важливі для економічного розвитку”, одержав у постулатах монетаристів гіпертрофовану форму. Лозунг сучасних кількісників  “гроші мають значення”  насправді інтерпритується ними як “тільки гроші мають значення”. Подібний підхід істотно відрізняється від моделей кейнсіанського типу, де на першому місці перебуває динаміка такого економічного фактора, як інвестиції, і головна увага приділяється бюджетній політиці держави.

Важливою ідеєю монетаристів є те, що головна причина кризових явищ міститься в хаотичних коливаннях грошової маси, які породжуються урядовими маніпуляціями по стимулюванню сукупного попиту. На думку монетаристів, лавиноподібне збільшення покупок у період різдвяних свят є результатом випуску центральним банком великої кількості грошей в обіг. Насправді ж все відбувається якраз навпаки. Але М.Фрідмен продовжує стверджувати, що головний напрям впливу  від грошей до ділової активності. Він бачив у цьому стрижень “монетарної теорії циклічних коливань”.

Отже, головним елементом монетарної моделі є гроші. Вони забезпечують власнику гарантію здійсненню платежів, створюють резерв ліквідності на випадок непередбачених обставин і т.д. На відміну від теорії трансакційного типу, де потреба у грошах визначається сумою товарообмінних угод, теорія М.Фрідмена відноситься до класу “портфельних моделей”, або теорій “віддання переваги активам”. У вченого цінність грошей, їх купівельна спроможність пов’язаня зворотньо залежністю з рівнем цін (Р).Одною із переваг свого підходу М.Фрідмен вважає розгляд теорії грошей як “особливої теми в теорії капіталізму”. У марксистській політекономіїї під капіталом розуміють самозростаючу вартість, тобто вартість, що приносить додаткову вартість на основі експлуатації найманої праці. М.Фрідмен використовує натуралістичне трактування капіталу (що йде від праць Бем-Беверка), де під капіталом розуміють будь-яку річ, що приносить “потік доходу” у вигляді грошей, товарів і специфічних послуг. Відповідно гроші у нього  “капітальний актив”, частина нагромадженого капітального фонду на рівні з облігаціями, акціями, нерухомістю, товарами народного споживання та іншими активами.

Монетаризм і економічне регулювання. Розбіжності монетаристів і кейнсіанців щодо питання про роль держави у господарському житті вилилися в кінцевому підсумку у протиставлення двох осовних інструментів макроекономічного контролю, які використовуються урядами для впливу на кон’юнктуру, а саме: грошово-кредитної і фіскальної політики. Перший вид політики, пов’язаної з впливом центрального банку на величину грошової маси, розцінюється монетаристами як найефективніший. Другий же вид політики, що грунтується на зміні податкових ставок і управління державним боргом, пов’язується зі свавіллям уряду і розцінюється як малоефективний для господарського розвитку.

Зіставлення ефекту двох головних методів економічної політики провели Л.Андерсен і Дж. Джордан із федерального резервного банку Сант-Луїса. Вони прагнули перевірити обгрунтованість трьох важливих тверджень кейнсіанської школи, а саме:

1) фіскальні заходи чинять сильніший вплив на стан економічної активності, ніж грошові;

2) реакція економічної кон’юнктури на фіскальні заходи більш передбачувана, ніж реакція на грошову політику;

3) вплив фіскальних заходів на економічну ситуацію виявляється швидше, ніж вплив грошової політики.