Модель грошового обороту. Грошові потоки та механізм їх балансування

Більш детально визначити особливості і закономірності грошового обороту можливо на його моделі, побудованій за схемою широко відомої в західній літературі моделі кругообороту доходів та продуктів. Модель відображає рух доходів і витрат чотирьох груп суб’єктів грошового обороту: фірм, сімейних господарств, державних структур /уряду/, фінансових посередників. Все розмаїття доходів і витрат кожної групи суб’єктів обороту згруповане в декілька економічно обособлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб’єктів. Грошові платежі здійснюють також між окремими суб’єктами внутрі кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять значну частину сукупного грошового обороту, проте в даній моделі ми змушені від них абстрагуватися.

Поскільки більшість відносин між економічними суб’єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено 4 види ринків: ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт; ринок ресурсів, на якому фірми купляють необхідні для забезпечення виробництва ресурси /робочу силу, земельні ділянки, будівлі, тощо/; грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти; світовий ринок. Грошові потоки пов’язують між собою не тільки всі групи економічних суб’єктів, а й усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.

З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові моделі грошового обороту зроблено декілька умовних допущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки України. Найбільш істотними допущеннями є:

1/ в економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок ресурсів фірмам;

2/ з тієї ж причини самі фірми знаходяться у власності сімейних господарств і тому весь прибуток фірм надходить останнім у вигляді дивідендів як плата за ресурси;

3/ у зв’язку з допущенням 2/ уряд ожержує всі податкові надходження тільки від сімейних господарств і в моделі врахована тільки їх чиста сума /чисті податки/, тобто за винятком трансфертних виплат їм з державного бюджету;

4/ уряд має можливість всі свої витрати, які не покриваються надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів, які позичає на внутрішньому грошовому ринку, тобто не вдається до емісійних кредитів центрального банку чи запозичень на світовому ринку;

5/ у зв’язку з допущенням 2/ фірми всі свої інвестиційні потреби, пов’язані з розширенням виробництва, задовольняють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому ринку;

6/ у потоках, що відображають рух заощаджень сімейних господарств, враховані чисті заощадження та кредити, тобто за винятком зустрічних потоків, пов’язаних з поверненням позичок та вкладів, а також зі сплатою процентів;

7/ у потоках, що пов’язують внутрішній ринок з світовим, відображені тільки платежі, що опосередковують чистий експорт чи чистий імпорт.

З урахуваннням названих семи допущень модель сукупного грошового обороту можна побудувати у вигляді кругообороту доходів і витрат /див. схему 1/.

В наведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Першим /під номером 1/ визначено сукупність платежів /витрат/ фірм, пов’язаних з купівлею виробничих ресурсів, перш за все робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси, що позначено переривистою лінією. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей. Звідки вони їх беруть? В попередньому параграфі ми вже розглядали це питання стосовно до кругообороту індивідуального капіталу. Тому припустимо на цьому етапі аналізу, що фірми мають гроші і успішно оплатили всі покупки виробничих ресурсів. Прослідкуємо подальший рух грошей в моделі.

Результатом грошового потоку № 1 відбудеться реалізація ресурсів, запропонованих на ринок сімейними господарствами, та зформуються грошові доходи останніх, які відображені в моделі як потік № 2. В цьому потоці враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей /сільськогосподарської продукції, земельних участків, будівель тощо/, рента, доходи по акціях, паях та ін. В сукупності вони складають національний доход країни.В подальшому національний доход розподіляється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Переважна його частина витрачається сімейними господарствами на споживання, в зв’язку з чим оплачуються покупки продуктів на внутрішньому ринку продуктів і на світовому ринку. Ці платежі створюють потоки №3 та № 10. Певна частина національного доходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків, що створює потік № 4. Цей потік істотно відрізняється від попередніх потоків  він не супроводжується зустрічним переміщенням реальних цінностей, тобто він відноситься до групи фінансово-кредитних потоків. Не витрачена на споживання та сплату податків частина національного доходу становить заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок і створюють потік № 5.