Смарт-картки

Крім того, у специфікації EMV'96 визначаються:

• види терміналів за категоріями (ті, що супроводжуються (не супроводжуються) оператором), типом зв’язку (off-lіne та on-lіne), належності (до банку, торговця, власника картки);• технічні вимоги до клавіатури терміналу (Keypad), клавіатури для вводу PІN-коду (PІN-pad), дисплея, рівня захисту пам’яті, годинника, прінтера та рідера магнітної смуги;

• вимоги до забезпечення безпеки на фізичному та логічному рівнях.

Побудова та розвиток платіжних систем на базі пластикових карток є прибутковим видом бізнесу, що чудово усвідомлено фінансовими організаціями за кордоном. Упровадження карткових програм надає можливість банкам отримувати додатковий прибуток за рахунок розширення спектра послуг, залучення нових клієнтів, прискорення руху грошових коштів, збільшення часу надходження коштів на банківські рахунки та ін. З цієї причини у світі постійно зростає кількість емітентів пластикових карток. Припускається значне збільшення числа карток та їх власників карток у найближчий час (зараз на кожного дорослого жителя Західної Європи у середньому припадає 2 пластикові картки, а жителя США – 4-5).

Зростає кількість карток із застосуванням смарт-карток та off-lіne технологій. Вони дозволяють зменшити собівартість послуг за користування картками шляхом здешевлення обслуговування в платіжних системах та вирішити проблему дрібних платежів, що є збитковими чи малоприбутковими, у випадку технології з магнітною смугою. Потрібно враховувати, що дрібні платежі складають відчутну частку в грошовому обігу будь-якої країни (для України грошові прибутки населення в 1996 р. склали 38,8 млрд. грн., а загальний споживацький товарообіг – 26,3 млрд. грн., тобто майже 70 % прибутку). Проте їх обслуговування за допомогою карток є прибутковим при відповідній дешевизні таких послуг.

Смарт-картки, які функціонують у режимі off-lіne, забезпечують високий ступінь безпеки платежів, що дозволяє ширше використовувати їх поза приміщеннями банку та торгових підприємств, а також розширити коло клієнтів, що мають картки, надаючи їх людям, які не мають кредитного досвіду.

Вибираючи конкретну платіжну систему банку, доводиться враховувати вартість проекта, безпеку та функціональність системи, перспективи її розвитку та потенційну сумісність з міжнародними системами, надійність і можливості технологічних партнерів. Найбільш істотними факторами при цьому є фінансові можливості банку, оцінка витрат та прибутку. Плануючи надання конкретних послуг, банк повинен розписати статті прибутків і витрат за кожним із напрямів та оцінити, чи створювати йому власну платіжну систему, чи приєднатися до вже існуючої, а також яку технологію вибрати, враховуючи такі фактори: вступати в платіжну систему чи емітувати власну картку, створювати власний процесинговий центр чи скористатися послугами чужого. Відповіді на ці запитання відіграють значну роль в усій політиці банку щодо фінансових ринків міста, регіону, країни.

Цілком природнім є прагнення кожного банку випустити власну картку та разповсюдити її серед своїх клієнтів. Виходячи з цього, створюються платіжні системи, локальні не в розумінні їх дій, а в розумінні належності до одного банку. Вони орієнтовані на певне коло клієнтів, а оскільки система цілком належить банку, то він завжди може створити найбільш сприятливі умови обслуговування. Банк у роботі з клієнтом більш гнучкий у межах власної платіжної системи, у нього є додаткові можливості для залучення нових клієнтів, що завжди важливо в конкурентній боротьбі на національному і світовому ринках. Створення інивідуальної платіжної системи – це, насамперед, можливість для банку мати власну захищену нішу на ринку.

Такі займають приблизно 80 % загального ринку карток у країнах із перехідною економікою. Упровадження подібних систем може проходити дуже швидко та ефективно за рахунок відносно невеликої території розповсюдження і мінімізації витрат (поетапність вводу в дію, залучення ресурсів партнерів, участь у проекті муніципальної влади тощо). За підрахунками, які робилися для банків у багатьох країнах СНД, локальні карткові програми окупаються протягом 9-18 місяців.

Що ж стосується проблем вибору банком технології (картка з магнітною смугою чи смарт-картка з мікропроцесором), то, і це вже є очевидним, ринок уже зробив свій вибір. По-перше, про це свідчать тенденції розвитку міжнародних платіжних систем; по-друге, відомо, що тільки мікропроцесорні картки дозволяють широко впровадити карткові технології за межами приміщень (банку чи торгових підприємств), тобто розвивати бізнес без великих затрат на зв’язок та з гарантією безпеки платежів. При цьому технологія з магнітною смугою зумовлює значні витрати на комунікації та обслуговування при оманливо низькій первісній вартості самої картки.З досвіду інших краін відомо, що на ринках, які розвиваються, особливо в період їх бурхливого розвитку, обов’язково повинні з’явитися некомпетентні рішення, і Україна не є винятком. Таким є механізм ринку: при попиті він миттєво генерує усілякі рішення, серед яких трапляються й “іграшкові”, виготовлені на швидку руку або й відверто шахрайські. Повноцінний же програмний комплекс повинен забезпечувати випуск карток, авторизацію та процесинг платіжних операцій, введення карткових розрахунків, нарахування та капіталізацію процентів, формування звітних, контрольних та платіжних документів, налаштування на різні плани банківських рахунків, схем бухгалтерських проводок, а також надавати гнучкий інтерфейс, який дозволяє об’єднати його з іншими автоматизованими системами банку. Приймаючи рішення, керівництво банку повинно знати, що розробка серйозного рішення здійснюється численним колективом розробників не один рік з поетапним розвитком системи, її тестуванням та адаптацією до ринку тощо. З цієї причини найбільші міжнародні платіжні системи часто йдуть шляхом придбання готових перевірених рішень, вже достатньо відомих спеціалістам.