Іноземний капітал у банківській системі України: тенденції й перспективи
Одним із головних векторів, задекларованих у Стратегії розвитку України на 2006 - 2007 роки є підвищення ролі України у світі та інтеграція в співтовариство розвинутих країн [1]. Практичними завданнями, рішення яких буде сприяти досягненню намічених цілей розвитку, є відкриття національної банківської системи для міжнародного фінансового капіталу. Тому питання, пов'язані з лібералізацією доступу на фінансовий ринок України іноземного банківського капіталу, на теперішній час набувають особливої актуальності, оскільки прихід іноземних банків матиме неоднозначний вплив на кредитний ринок України й банківську систему в цілому.
За даними НБУ, станом на 1 січня 2006 року в Державному реєстрі банків України налічується 165 діючих банків; з них 23 - з іноземним капіталом, у тому числі 9 банків з 100% іноземним капіталом [2]. На думку фахівців, присутність в українській банківській системі іноземного капіталу в даний момент становить близько 23% [3]. Для порівняння, у Росії цей показник станом на 01.01.2006.дорівнює 11,15% [4].
З огляду на це, питання доцільності розширення присутності іноземного банківського капіталу є надзвичайно актуальним і гостро дискусійним.
Рівень присутності нерезидентів у банківській сфері визначається режимом їхнього допуску, що має широку градацію від режиму, адекватного місцевим кредитним організаціям, до повного протекціонізму й корелює не тільки з економічними потребами в іноземному капіталі, але й з факторами, які носять політичний характер. Як показує практика, різні види обмежень відносно іноземних інвесторів широко застосовуються в країнах з ринками, що розвиваються, однак мали місце й у групі розвинених країн, які підлеглі, насамперед, національним економічним інтересам.
Ефективними інструментами системи допуску іноземного капіталу в банківську сферу на базі захисних мір, що обмежують національні кредитні інститути від конкуренції з боку більших і сильних іноземних партнерів, є:
- дозвільний порядок установи організацій за участю іноземного капіталу;
- лімітування участі нерезидентів шляхом встановлення максимального порога контролю над сукупним банківським капіталом або активами;
- визначення доступних організаційно - правових форм присутності іноземних банків у країні, які найбільш адекватні з погляду поточних потреб розвитку національної банківської системи.
Розширення можливих напрямків і масштабів діяльності транснаціональних структур ставить розвиток національних банківських систем у залежність як від зовнішніх загальноекономічних потрясінь, так і від фінансового становища окремих транснаціональних «гравців». Така диспозиція, особливо, якщо мова йде про країни з ринками, що розвиваються, виправдує наявність обмежувальних мір і вимагає наявності адекватної системи банківського нагляду з боку національних органів, включаючи моніторинг іноземних банків і банківських груп, розширення спектра питань взаємодії даних органів з відповідними владними структурами інших країн.
Чинне законодавство, що регулює допуск іноземних банків у вітчизняний банківський сектор номінально не обмежує можливі інституціональні форми присутності нерезидентів в Україні.
Разом з тим, фактично дотепер не існує законодавчо прописаного механізму відкриття філій іноземних банків. Вирішенню цієї проблеми, на нашу думку, суттєво сприятиме розробка проекту Стратегії розвитку банківської системи України на 2006 - 2010 роки, ключовими тезами якого стало підвищення вимог до капіталізації банків і вимог до їхньої відкритості для іноземних інвесторів [5]. Відповідно до даного проекту приплив іноземного капіталу є важливим чинником розвитку банківського сектора України, оскільки веде до збільшення можливостей для одержання українськими підприємствами кредитних коштів. У зв'язку з цим режим допуску іноземного капіталу на фінансовий ринок України повинен орієнтуватися на розвиток ринкових відносин і конкуренції в банківському секторі.
Разом з тим, необхідно комплексно розглядати переваги й недоліки входження іноземного капіталу до банківського сектору України та всебічно оцінювати їх співвідношення.
Для збереження принципу рівної конкуренції між вітчизняними банками та іноземними доцільно здійснити комплекс заходів, серед яких: