Характеристика загальних умов отримання кредиту

При оцінюванні фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

• соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

• сімейний стан клієнта;

• вік і здоров'я клієнта;

• доходи та витрати клієнта;

• інтенсивність користування банківськими позиками в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

• зв'язки клієнта в діловому світі тощо.

Основним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки й збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, виконані на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Адже є й інші джерела, до яких належать архіви банку, інформація від інших фінансово-кредитних установ, економічна преса тощо.Банк-кредитор має право вимагати від клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з'ясувати питання про стан поточних розрахунків клієнта з постачальниками, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.

Банки можуть надавати банківські кредити (які не забезпечуються майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку в сумі, що не перевищує 40 % номінальної вартості акцій банку, що перебувають у їхній власності.

Банки не можуть надавати кредити: на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного фонду клієнта; на внесення клієнтом платежів до бюджету і позабюджетних фондів (за винятком кредитування за контокорентним рахунком); підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непостачання товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отримані позики і несплачені відсотки.

Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позикових рахунків: простого, спеціального, контокорентного.

Простий позиковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо, кожний факт видачі й погашення кредиту оформлюється відповідними документами клієнта або банку (платіжне доручення, розпорядження кредитного відділу банку операційному відділу тощо).

Спеціальний позиковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад, при кредитуванні позичальника під заставу векселів. Він є формою обліку позик до запитання. Якщо на цьому рахунку виникає кредитове сальдо, воно в той самий день має бути зараховане на поточний рахунок позичальника. Кредит може погашатися як за платіжними дорученнями позичальника, так і зарахуванням коштів, що надходять на користь позичальника від боржників за векселями, у кредит спеціального позикового рахунка. Банк має право стягнути заборгованість за спеціальним позиковим рахунком у будь-який час без попередження клієнта, але це має бути передбачено кредитною угодою.

Контокорентний рахунок — це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. На ньому відбивають, з одного боку (за дебетом), заборгованість клієнта перед банком і всі платежі з рахунка за дорученням клієнта, а з іншого (за кредитом) — надходження коштів клієнта в банк від платників.