Оцінка кредиту
до зменшення грошових потоків. Тому кредитний ризик банку буде мінімальний, якщо сума кредиту точно відповідає потребі у фінансуванні конкретного заходу. Те саме стосується й термінів кредитування, при визначенні яких потрібно врахувати циклічність виробництва, сезонність, тривалість ділового циклу, об'єктивну потребу в певній тривалості кожного проекту. Необгрунтоване скорочення термінів кредитування призводить до підвищення кредитного ризику, оскільки джерела погашення позики можуть бути ще не сформовані. Надмірне продовження термінів призводить до аналогічних наслідків, коли протягом певного періоду після завершення господарської операції, яку кредитували, кошти банку перебувають у не-контрольованому обігу.
Умови надання кредиту можуть передбачати видачу коштів: однією сумою після укладання угоди; частинами; у формі оплати платіжних документів клієнта тощо. Наприклад, надання кредиту траншами (частинами) означає, що кожна наступна сума перераховується позичальнику лише після виконання ним певних умов. Такий прийом дає змогу банку контролювати цільове використання кредиту, оцінювати наслідки та знижувати кредитний ризик.
За графіком погашення найбільш ризиковим для банку є одночасне повернення всієї суми боргу наприкінці періоду кредитування. Найменш ризиковий графік — це рівномірне погашення боргу протягом всього періоду, але конкретний графік має бути розроблений з урахуванням можливостей позичальника і особливостей заходу, який кредитують.Загалом забезпечення позики знижує кредитний ризик банку, але на практиці ситуація значно складніша. Якщо забезпечення надано у формі гарантій, поручництв, страхових полісів, векселів, дорожніх документів тощо, банківський менеджер має перевірити фінансовий стан і репутацію гаранта чи емітента. Приймаючи забезпечення у формі застави, банк оцінює ліквідність як можливість швидкої реалізації за ринковою ціною. У цьому разі, знижуючи кредитний ризик, банк бере на себе ризик ліквідності застави. На момент оформлення прав на заставу менеджер має чітко уявляти, що саме робитиме банк з цією заставою і як контролюватиме її ліквідність. Застава у формі матеріальних цінностей може зберігатися в банку, однак це потребує додаткових витрат на утримання складських приміщень, охорону, облік тощо. Якщо заставу надано у формі нерухомості, обладнання, виробничих фондів, якими користується позичальник, то банк несе витрати, пов'язані з постійним контролем за станом застави. У великих зарубіжних банках створено спеціальні відділи, які займаються лише контролем за станом застави. Отже, у будь-якому разі витрати банку зростають.
У разі неповернення кредиту застава переходить у власність банку, і перед менеджером постає проблема її реалізації. Деякі види застави можуть мати високу вартість, але незначні можливості швидкої реалізації, наприклад унікальне обладнання, великі споруди, об'єкти незавершеного будівництва тощо. Таке забезпечення тривалий час перебуває на балансі банку, збільшуючи частку непрацюючих активів і погіршуючи показники діяльності.
У міжнародній банківській практиці вважається, що кредит має надаватися лише у випадках, коли банк впевнений у первинних джерелах погашення позики, якими є грошові потоки позичальника. І тільки у особливих випадках менеджер може звернутися до вторинних джерел погашення позики, тобто застави. Зарубіжні банкіри виходять з того, що банківська установа — це ломбард, який реалізує заставу. Тому банк не повинен виконувати невластиві йому функції, які ж до того потребують фахівців з торгівлі рухомим і нерухомим майном. У випадках, якщо через відсутність забезпечення значно зростає ризик, банк вимагає його надання у формі цінних паперів, депозитів та інших фінансових активів, управління якими можуть здійснити фахівці банку.
В умовах нерозвиненості фінансового ринку та кризових явищ в економіці вітчизняні банки змушені працювати з різними видами забезпечення, у тому числі із заставою у формі товарно-матеріальних цінностей. Занадто високий рівень кредитного ризику, що пов'язаний з більшістю позик, змушує банки використовувати будь-які методи його зниження.
Визначення відсоткових ставок за кредитами залишається чи не найважливішим питанням для обох учасників кредитної угоди. Значний вплив на рівень кредитної ставки мають попит і пропозиція на ринку кредитів. В умовах підвищеного попиту на кредитні ресурси та низького рівня конкуренції в банківському секторі кредитор має змогу диктувати умови й встановлювати ставки, які забезпечують високий рівень дохідності. Із загостренням конкурентної боротьби банки змушені підтримувати кредитні ставки на прийнятному для клієнтів рівні, досить низькому для того, щоб позичальник не звернувся в інший банк чи фінансову компанію. Водночас доходи за позикою мають компенсувати витрати на залучення кредитних ресурсів та адміністративні видатки, а також забезпечити банку певний рівень прибутковості.
Фундаментальна концепція співвідношення "ризик-прибуток" має враховуватися і в разі визначення ціни кредиту. Чим менший ризик пов'язується з конкретним позичальником, тим нижчою для нього буде плата за кредит за інших однакових умов, але й нижчими будуть доходи банку.