Сфера кредитно-грошових відносин

ЦБ надає позики КБ з надійним фінансовим станом, які мають потребу в терміновому залученні додаткових коштів. Коли КБ беруть позики, вони переводять у ЦБ виписане на себе боргове зобов’язання, яке гарантується додатковим забезпеченням (як правило, державними цінними паперами). Подібно до того, як КБ відшукують відсоткові платежі на свої позики, ЦБ відшукує відсоткові платежі на позики, надані КБ. Така ставка відсотка називається “облікова”.

ЦБ має повноваження встановлювати і змінювати облікову ставку, за якою КБ можуть брати в нього позики. З погляду КБ, облікова ставка – це витрати, викликані придбанням резервів. Отже, падіння облікової ставки заохочує КБ до придбання додаткових резервів через позику ЦБ. Кредити КБ, що базуються на цих нових резервах, збільшують грошову пропозицію, і навпаки, зростання облікової ставки знижує зацікавленість КБ в отриманні додаткових резервів через позику ЦБ. Тому підвищення облікової ставки відповідає спробам керівних кредитно-грошових установ обмежити пропозицію грошей.Якщо економіка стикається з безробіттям і зниженням цін, тоді і керівні кредитно-грошові установи приймають рішення про збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат для сприяння поглинанню вільних ресурсів. Для того, щоб збільшити пропозицію грошей, ці керівні установи повинні потурбуватися про зростання надлишкових резервів КБ. Цього можна досягти шляхом:

• зниження резервної норми, що автоматично переведе необхідні резерви у надлишкові;

• зменшення облікової ставки, щоб спонукати КБ до збільшення власних резервів через позику ЦБ.

Такий набір політичних рішень називається “політикою дешевих грошей”і використовується, щоб зробити кредит дешевим та доступним, збільшити обсяг сукупних витрат та зайнятість.

Припустимо, що надлишкові витрати підштовхують економіку до інфляційної спіралі. ЦБ повинен спробувати знизити загальні витрати шляхом обмеження або скорочення пропозиції грошей. Ключ до розв’язання цієї проблеми – зниження резервів КБ.

Для цього необхідно:

• ЦБ продати державні облігації на відкритому ринку, щоб зменшити резерви КБ;

• збільшити резервні норми, які автоматично звільнять КБ від надлишкових резервів;

• підняти облікову ставку, що знизить бажання КБ збільшити власні резерви через позику ЦБ.

Такий підхід отримав назву “політика дорогих грошей”, мета якої – обмежити пропозицію грошей для зниження витрат, стримання інфляційного тиску.

Серед усіх видів грошового контролю найважливішим регулюючим механізмом є операції на відкритому ринку – головний інструмент кредитно-грошової політики. Перевагою цього механізму кредитно-грошового регулювання є гнучкість: державні цінні папери можна продавати або купувати, а його вплив на резерви банку здійснюється досить швидко. Порівняно із зміною резервних вимог, операції на відкритому ринку діють більше.

Три основні інструменти кредитно-грошової політики періодично доповнюються деякими менш важливими засобами контролю у формі селективного регулювання, яке стосується фондової біржі.

Нестримна спекуляція може викликати серйозні проблеми в економіці. Наприклад, падіння курсу акцій може знищити майно приватних осіб або підприємств, що мають велику кількість акцій. Це змушує їх зменшувати споживчі та інвестиційні видатки і стимулює економічний спад (депресію).

Аналогічним чином підприємство, яке бажає розширитися, виявить, що зниження ціни акцій ускладнює надходження необхідних коштів. Щоб протистояти спекуляції на фондовій біржі й можливості краху, ЦБ має право встановлювати відповідно до законодавства маржу або мінімальний відсоток первісного внеску для покупця акції.