Призначення та механізм формування статутного капіталу банку

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», щоб зберегти від знецінення статутний капітал банківської системи, банки зобов’язані за підсумками року на основі фінансової звітності коригувати його розмір на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку за методикою НБУ.

Із цієї законодавчої норми не зрозуміло, навіщо і яким чином здійснювати коригування статутного капіталу на індекс ревальвації гривні. Таке коригування призведе до зменшення статутного капіталу в гривні, а отже, з незалежних від банку обставин ним буде порушено чинне законодавство, що може потягнути за собою застосування до банку заходів впливу з боку регулювальних і наглядових органів. Окрім того, викликає сумнів доцільність зменшення розміру статутного капіталу таким чином, не зрозуміло й те, як практично це здійснити, зокрема, коли акції визначеної номінальної вартості придбані акціонерами банку. І нарешті, в умовах значної девальвації гривні завдання захисту власного капіталу і статутного капіталу від знецінення навряд чи буде вирішене. Це пояснюється тим, що нерозподілений і поточний прибутки входять до складу власного капіталу банку. Коригування за рахунок валових витрат (за відсутності достатнього обсягу валових доходів) не приведе до номінального збільшення власного капіталу, оскільки збитки від здійснення цієї операції зменшують розмір власного капіталу банку.

Логічнішим шляхом захисту статутних капіталів від знецінення є надання можливості банкам хеджувати свій статутний капітал через зберігання його в іноземній валюті. В Україні частина (або вся сума) статутного капіталу банку, сплачена у вільно конвертованій валюті, з травня 1999 р. не враховується у розрахунку нормативів загальної відкритої валютної позиції та довгої відкритої валютної позиції у ВКВ за умови розміщення цих коштів на окремому рахунку в Національному банку України. Зазначимо, що ведення валютної позиції у вигляді залишків за депозитними рахунками у значних обсягах є недоцільним для банку, оскільки ці кошти відволікаються від активних операцій. Крім того, сьогодні банки мають змогу вести довгу відкриту валютну позицію, аби хеджувати статутний капітал у доларах США чи євро. Однак якщо статутний капітал сплачено не в цих валютах, ситуація залишається неврегульованою. За умови ведення банками класичної структурної валютної позиції немає значення, в якій валюті таку позицію вести, головним фактором має бути її стабільність. Якщо банки прагнуть захистити лише абсолютний рівень статутного капіталу в конкретній валюті, вони повинні додержуватися довгої валютної позиції саме в цій валюті.

Отже, доцільною видається пропозиція поставити в рівні умови банки з іноземним капіталом і вітчизняні банки, дозволивши останнім мати довгу відкриту валютну позицію на рівні всього (або частини) статутного капіталу з метою захисту його абсолютного рівня від знецінення. Доцільно також дозволити банкам здійснювати емісію власних акцій у вільно конвертованій валюті, а також підвищити нормативне значення загальної довгої відкритої валютної позиції банку у ВКВ до 45 %.

Характеризуючи статутний капітал банку, слід ураховувати особливості алгоритму його обчислення, зокрема емісійний дохід та акції, викуплені банком у своїх акціонерів.

Емісійний дохід — це сума перевищення доходів, отриманих банком від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоратив¬них прав). Одержаний емісійний дохід використовується як власний капітал банку і не включається до складу його валового доходу з метою оподаткування. Для банків одержання емісійного доходу є вигідним, оскільки в такому разі його власний капітал збільшується значною мірою за рахунок складової, на яку не потрібно нараховувати дивіденди. Проте високий курс емісії акцій може призвести до ускладнення розміщення всієї емісії, ускладнює використання дрібними акціонерами своїх переважних прав і стимулює їх до продажу таких прав. Це дає змогу великим акціонерам придбати більшість акцій, оскільки в них є фінансові можливості збільшити свій пакет акцій та мати вплив (чи посилити його) на діяльність банку. Отже, великі акціонери можуть схилятися до високого курсу емісії, враховуючи при цьому можливість ускладнення розміщення всієї емісії.У фінансовому обліку банку для відображення емісійного доходу використовується пасивний рахунок 5010 «Емісійні різниці». За цим рахунком (до квітня 2002 р.) відображалася також сума позитивної різниці між вартістю акцій за офіційним валютним курсом на дату підписання установчого договору (номінальна вартість) при формуванні статутного капіталу за участю іноземних інвесторів (а в разі збільшення статутного капіталу — на дату прийняття рішення про це) та вартістю акцій за офіційним валютним курсом на дату фактичного внесення (одержання) коштів. З квітня 2002 р. різниця (додатна чи від’ємна) відображається за рахунком 6204 «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами».

Використання коштів з рахунка 5010 відбувається шляхом списання різниці між ціною викупу та номінальною вартістю акцій у разі викупу банком власних акцій у межах залишку. Згідно з чинним законодавством банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням Національного банку України про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом п’яти робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється таке придбання, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень. Якщо банк має намір придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10 % і більше від загальної емісії, то він повинен пові¬домити НБУ за 15 календарних днів до укладення угод. У той же час НБУ має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршання фінансового стану банку. В Законі України «Про банки і банківську діяльність» конкретно не визначено, у чому проявляється це погіршання, що може призвести до невиправданої заборони банкам з боку НБУ здійснювати придбання власних акцій або паїв. Зауважимо, що в деяких випадках викуплення банком власних акцій пов’язане з метою реінвестування дивідендів. Суть полягає в тому, що, викупивши частину акцій, банк набуває можливості збільшити розмір прибутку на одну акцію, оскільки викуплені акції не враховуються за розподілу прибутку банку.