Механізм формування власного капіталу банку та шляхи його вдосконалення
2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов’язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру наближення банку до неплатоспроможності.
3. Додатковий капітал не обов’язково слугує постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість є менш надійною, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності.
4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість пов’язане з тим, що відносно цієї заборгованості на даний період не виникає сумнівів у поверненні кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які вилучаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (шляхом віднесення на валові витрати), але для розрахунку регулятивного власного капіталу додаються до останнього.
5. Зменшення розрахункової суми регулятивного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов’язане з необхідністю запобігти ланцюговому банкрутству банків. Фактично йдеться про недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один в одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.
6. Зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснені банком інвестиції в асоційовані компанії, банки та/або дочірні компанії і банки пов’язане з ризиками, які несе банк, а також з тим, що джерелом таких інвестицій має бути чистий прибуток.
7. Коригування нормативного власного капіталу на надлишок основних засобів, тобто їх перевищення над загальною сумою власного капіталу банку пов’язувалося з особливостями і призначенням таких засобів. Банки не повинні вкладати значні суми коштів у основні засоби, оскільки останні мають низьку ліквідність, безпосередньо не приносять банку доходу, мають несталу вартість. Крім того, джерелом придбання основних засобів повинен бути чистий прибуток банку.
8. По-різному враховуються прибутки і збитки поточного року. У розрахунку збитки вилучаються з основного капіталу, а прибуток включається до додаткового капіталу. Це пов’язане з тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіталу; їх сума часто коригується аудиторами чи іншими повноважними особами, причому, як правило, у бік зменшення. Сума збитків у бік зменшення практично ніколи не коригується.
9. З позицій фінансового обліку субординований капітал є зобов’язаннями банку, однак йому притаманні окремі ознаки власного капіталу: виплата процентів інвесторам може призупинятись (якщо це зазначено в угоді) у разі погіршання фінансового стану банку-боржника; за ліквідації банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти аж після погашення претензій вкладників і кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється (за наявності дозволу НБУ) переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу в установленому чинним законодавством порядку; субординований капітал забезпечується в цілому всім майном банку.
10. За розрахунку загальної суми регулятивного власного капіталу додатковий капітал і субординований капітал разом не повинні перевищувати розміру основного капіталу. Включення субординованого боргу в розрахунок власного капіталу фактично обмежується 50 % розміру основного капіталу. Ці обмеження визначені Базельською угодою і знайшли відображення в Законі України «Про банки і банківську діяльність». Так, ст. 30 Закону визначає, що додатковий капітал не може бути більше 100 % основного капіталу. Однак така редакція має суттєву хибу. Банк може мати у своєму розпорядженні додатковий капітал будь-якого розміру, у тому числі й більше 100 % основного капіталу. Інша справа, що відповідно до Базельської угоди за здійснення нагляду за діяльністю банків до розрахунку регулятивного капіталу додатковий капітал включається у сумі, яка не повинна перевищувати 100 % основного капіталу.Ще одне зауваження пов’язане зі ст. 32 Закону. У ній, зокрема, зазначено, що банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Проте розмір регулятивного капіталу є розрахунковою величиною, на яку впливає велика кількість факторів, зокрема якість активів, розмір доходів і витрат. Банки практично повинні щоденно самостійно контролювати фактичний розмір регулятивного капіталу. Тоді, коли він буде нижчим від установленого НБУ, має застосовуватися процедура, передбачена ст. 35 Закону. Ця процедура передбачає, що банк зобов’язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення факту зменшення рівня регулятивного капіталу, подати до НБУ план заходів щодо порядку і строків відновлення рівня його регулятивного капіталу. Отже, можна зробити висновок про недоцільність існування процедури попереднього дозволу НБУ, тим більше що вона не передбачена іншими статтями Закону України «Про банки і банківську діяльність» і не відповідає його логіці — навіщо отримувати згоду, якщо вона вже отримана.