Суть та роль грошово-кредитної політики
Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу — під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.
Важливу стабілізаційну роль відіграє монетарна політика в умовах глибокої кризи, яку переживає економіка України в перехідний період. Про це свідчать дані, наведені в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
ДИНАМІКА ОСНОВНИХ МАКРОЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ В УКРАЇНІ В 1991—1997 рр.*
* Таблиця складена за даними НБУ. ** Визначено автором методом експертної оцінки.
Як видно з наведених даних, темпи зростання маси грошей в обігу протягом 1991—1993 рр. увесь час підвищувалися. Це було спричинено тим, що монетарна політика НБУ в зазначений період була підпорядкована емісійній підтримці безперспективної економічної системи, з тим щоб не допустити її остаточного розвалу й уникнути структурної перебудови. Це було явно непосильним завданням для монетарної політики, за що суспільство поплатилося безпрецедентною для мирних умов інфляцією — в 1993 р. рівень її перевищив 10200%. Економіка України потрапила в «зачароване коло» гіперінфляції, коли зростання емісії й маси грошей посилює інфляційні очікування, що спричинюють ще швидше зростання цін і тарифів. Як наслідок, за 1993 р. грошова маса (М2) зросла в 19,1 раза, а інфляція — в 102,5 раза. Такі ножиці маси грошей та інфляції викликали знецінення капіталів, бюджетних доходів і доходів населення, посилення бюджетного дефіциту, платіжної кризи і в кінцевому підсумку — падіння виробництва. Щоб послабити зазначені негативні наслідки, потрібно було ще збільшувати емісію і масу грошей. Але це розширювало можливості для нового стрибка інфляції за подальшого падіння виробництва. Так, незважаючи на те, що маса грошей в обігу в 1993 р. зросла більше як у 19 разів, реальний обсяг ВВП у тому році скоротився на 18,1%, або вдвічі більше порівняно з попереднім.
У 1994 р. НБУ розпочав рестрикційну монетарну політику, про що свідчить зниження темпів зростання грошової маси майже в З рази порівняно з 1993 р. Наслідком цього стало ще відчутніше зниження темпів інфляції — у 20 разів. Уперше за 4 роки темпи інфляції виявилися нижчими від темпів зростання грошової маси, що свідчило про послаблення грошових очікувань, уповільнення обігу грошей, зростання попиту на національні гроші.
У наступні роки монетарна політика чітко підпорядковувалася цілям макроекономічної стабілізації, наслідком чого стало майже паралельне і відчутне зниження темпів зростання грошової маси та інфляції. З'явилися передумови для успішного закінчення у вересні 1996 р. грошової реформи, випуску в обіг постійної національної валюти — гривні. Це був важливий крок монетарної політики, що сприяв підвищенню її результативності: інфляція, власне, остаточно була приборкана, зведена до прийнятного рівня, стала керованою. Навіть в осінньо-зимовий період 1996—-1997 рр. традиційні сезонні фактори зростання цін не проявили себе скільки-небудь помітно.
Регулятивний ефект монетарної політики НБУ, що виявився в приборканні інфляції, мав недостатньо відчутний вплив на стабілізаційні процеси в реальній економіці. Темпи падіння реального обсягу ВВП за 1994—1997 рр. хоч і знизилися більш як удвічі, але залишалися все ще надмірно високими — близько 10 % за 1996 р. та 32 % за 1997 р. Ця обставина викликала певні розчарування в ефективності монетарної політики взагалі та спроби поставити під сумнів доцільність тривалої обмежувальної політики НБУ зокрема. Проте подібні оцінки монетарної політики методологічно неправильні.
Адже монетарна політика — лише одна зі складових загальнодержавної економічної політики, і якщо решта її складових не сприятиме досягненню стратегічних цілей, то це заблокує ефективність і монетарної політики. У 1995—1997 рр. в Україні не було вжито заходів структурної та конкурентної політики, а фіскальна політика мала явний гальмівний ефект в економічному зростанні. Тому цілком логічно, що ефект монетарної політики в даний період був обмежений ціновою стабілізацією. Проте і це є великим успіхом монетарної політики, який безперечно свідчить про її значні можливості і велику роль у регулюванні економіки навіть у надзвичайно складних українських умовах переходу до ринку. Але ці можливості потрібно використовувати в комплексі з іншими методами та інструментами державного впливу на розвиток економіки.