Правова охорона банківської таємниці
Необхідною умовою нормального функціонування комерційних банків е збереження банківської таємниці. В законодавстві передбачено право банків на збереження таємниці операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів та визначено ті підстави, за якими інформація щодо юридичних та фізичних осіб, які містять банківську таємницю, може бути розкрита банками (статті 60-62 Закону України “Про банки і банківську діяльність”).
Застосування норм про банківську таємницю пов'язане передусім з труднощами визначення цього поняття та нечіткою правовою регламентацією. Банківська таємниця, як один із важливих принципів роботи комерційних банків, становить різновид комерційної таємниці. Питання комерційної таємниці регулюються Законами України “Про підприємства в Україні”, “Про інформацію” тощо.
При визначенні банківської таємниці слід виходити з того, що,
по-перше, банки прагнуть приховати відомості про свої операції з метою одержання високих прибутків.
По-друге, установи банків зберігають у таємниці відомості про клієнтів та про операції банків, а працівники банківських установ в інтересах клієнтів не мають права розголошувати відомості про стан їх рахунків і здійснюваних ними операцій тощо. Під банківською таємницею мають на увазі відомості, пов'язані з інформацією щодо діяльності та фінансового становища клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним або третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може заподіяти матеріальної чи моральної шкоди клієнту.
У частині 2 ст. 60 Закону України “Про банки і банківську діяльність” дається перелік відомостей, які становлять банківську таємницю. Це зокрема:
1. Відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України.
2. Операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди.
3. Фінансово-економічне становище клієнтів.
4. Системи охорони банку та клієнтів.
5. Інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи — клієнта, її керівників, напрями діяльності.
6. Відомості щодо комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація.
7. Інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню.
8. Коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним банком України та додатково самим банком на його розсуд.
Комерційні банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:
1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;
2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;
3) використання технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;