Інститут банківської таємниці в зарубіжному законодавстві

Отже, норми права в російському законодавстві щодо охорони банківської таємниці мають обмежений характер, оскільки вони не поширюються на заборону про розповсюдження інформації, що була отримана банком про операції по рахунках клієнтів інших банків, а також інформації, яка безпосередньо не стосується банківського рахунка клієнта.

Чинне законодавство Росії передбачає різні види відповідальності за розголошення банківської таємниці, Клієнт банку насамперед може притягнути банк до майнової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної клієнту розголошенням відповідних відомостей. Посадом особи і працівники банку, винні в порушенні банківської таємниці, можуть бути притягнуті до дисциплінарної та матеріальної відповідальності в порядку, передбаченому трудовим законодавством. У тих випадках, коли в діях, працівників банку є ознаки складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом РФ (наприклад, зловживання владою або службовим становищем, халатність, одержання хабаря), вони можуть бути притягнуті до кримінальної відповідаль ності. Крім того, ст. 183 КК РФ передбачає також кримінальну відповідальність за незаконне отримання і розголошення відомостей, що становлять комерційну і банківську таємницю.

Питання охорони банківської таємниці знаходить відображення і в ст. 857 Цивільного кодексу Російської Федерації, де Зазначено:

а) банк гарантує таємницю банківського рахунка і банківського вкладу, операцій по рахунку і відомостей про клієнта;

б) відомості, що становлять банківську таємницю, можуть бути надані тільки самим клієнтам та їхнім представникам;

в) державним органам та їхнім посадовим особам такі відомості можуть бути надані виключно у випадках і в порядку, передбачених законом;

г) у випадках розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт, права якого порушені, вправі вимагати від банку відшкодування заподіяної шкоди.

Велике значення в плані доступу до конфіденційної інформації у банківській системі з метою боротьби з відмиванням “брудних” грошей мали підписання і ратифікація Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних і психотропних речовин, за якою недобросовісне використання банківської таємниці визнано як умову, що сприяє відмиванню “брудних” грошей. Держави-учасники, які ратифікували цю Конвенцію, домовилися пом’якшити режим конфіденційності банківської інформації. Зокрема, зобов’язалися надавати взаємну юридичну допомогу, у тому числі щодо секретної таємниці у справах, пов’язаних із обігом наркотичних і психотропних речовин.

У звіті “Поліпшення доступу до банківської інформації з метою оподаткування”, який було підготовлено й опубліковано 12 квітня 2000 р. Комітетом із фіскальних справ Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), вперше всі 29 країн — членів ОЕСР виступили за необхідне надавати податковим органам інформацію, що є банківською таємницею.Заслуговує на увагу розширення міжнародного та європейського співробітництва в сфері боротьби з відмиванням кримінальних грошей. У документі, прийнятому Базельським комітетом з регулювання банківської діяльності та організації контролю від 12 грудня 1988 р., сформульовано основні принципи боротьби з “відмиванням” грошей через фінансову систему. Банки повинні докладати значних зусиль для встановлення особи клієнтів, відмовляти в угодах, пов’язаних з “відмиванням” грошей, співпрацювати з правоохоронними органами в рамках правил, що стосуються збереження в таємниці банківських операцій. Вепською конвенцією OOН (1988 р.) та Страсбурзькою конвенцією Європейського Союзу про відмивання, виявлення та вилучення доходів від злочинної діяльності від 8 липня 1990 р. визначено заходи щодо боротьби з організованою злочинністю, “відмиванням” злочинно нажитих коштів від торгівлі наркотиками.

Останнім часом у багатьох європейських країнах прийнято спеціальне законодавство, пов’язане зі сферою боротьби з “відмиванням капіталів”, що знайшло конкретне відображення в нормах, що стосуються збереження банківської таємниці. Так, кредитні установи повинні повідомляти спеціальним адміністративним органам про суми, які викликають підозру щодо проведення розрахунків за наркотики чи за інші злочинні види діяльності. Отже, щодо професійної таємниці банкірів існують певні обмеження і у разі проведення банком сумнівної операції без повідомлення про це компетентних органів банк та його службовці можуть бути притягнуті до відповідальності. Наприклад, у Швейцарії з 1992 р. діє закон, відповідно до якого службовець банку або банк як юридична особа зобов’язані повідомляти швейцарські власті про можливі факти відмивання грошей. За приховування такої інформації банкіри підлягають відповідальності у вигляді штрафу 50 тис. швейцарських франків або звільненню, а також відкликанням ліцензії на банківську діяльність для банку.

У Німеччині діє закон щодо відмивання грошей, метою якого є полегшення процедури виявлення доходів, отриманих внаслідок здійснення тяжких злочинів, створення перешкод для відмивання грошей, а також сприяння викриттю структур організованої злочинності. Його суть зводиться до того, щоб зобов’язувати банки ідентифікувати операції своїх клієнтів на суму понад 20 тис. марок. За американськими законами всі банки, розташовані на території США, автоматично підключаються до спеціальної комп’ютерної системи податкового відомства держави. Інформація про платіж, що перевищує 10 тис. доларів, за цією системою автоматично потрапляє і до податківців. Крім того, всі банки одержують стандартні форми, за якими вони зобов’язані повідомляти безпосередньо уряд про всі операції з готівкою на суму понад 3 тис. доларів, незалежно від того, викликають вони підозру чи ні. Винні в цьому можуть каратися до 10 років позбавлення волі.