Загальна характеристика безготівкових розрахунків

Безготівкові міжгосподарські розрахунки, формуючи переважну частину грошового обігу, реалізують наимасовіші відносини між економічними агентами нефінансового сектору ринку.

Підприємства у процесі господарської діяльності постійно розраховуються між собою, перераховуючи кошти на відкриті в банках рахунки за реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, тобто за товарні операції.

Значна частина безготівкових розрахунків підприємств припадає на так звані нетоварні операції: розрахунки з бюджетом, органами соціального страхування, управління, судочинства тощо.

Хоча порядок розрахунків у цих двох сферах однаковий, проте нормативно-правова база їх організації істотно відрізняється.

За товарними операціями форми розрахунків, порядок платежу, відповідальність сторін за невиконання платіжних зобов'язань тощо визначаються в їхніх договорах (контрактах). Умови та порядок розрахунків є обов'язковим і надзвичайно важливим розділом кожної такої угоди. Тому тут підприємства мають великі можливості вибору найдоцільніших для них форм розрахунків і способів платежу.

За нетоварними операціями порядок платежу та відповідальність за порушення платіжної дисципліни визначаються відповідними законодавчими актами. Тому тут права підприємств щодо вибору порядку розрахунків обмежені.

Правильний вибір форми розрахунків і способу платежу за товарними операціями є надзвичайно важливою справою як для платника (покупця, боржника), так і для одержувача платежу (продавця, кредитора).

Платники повинні: захистити себе від непоставки оплачених товарів чи поставки товарів з якісними характеристиками, що не відповідають договірним; купити товари навіть за відсутності достатньої суми платіжних засобів; звести до мінімуму свої витрати на оплату зобов'язань тощо.

Одержувачі грошей мають захистити себе від ризику неплатежу з боку покупців (боржників); створити сприятливі розрахункові передумови для реалізації своєї продукції (робіт, послуг) і не втратити вже завойованого сектору ринку; мінімізувати свої витрати на здійснення розрахунків з контрагентами тощо.

Щоб забезпечити учасникам міжгосподарських розрахунків можливість успішно виконувати зазначені вище завдання, світова практика виробила широкий спектр різних платіжних інструментів, кожний з яких має свої переваги та недоліки. Враховуючи їх і зважаючи на свій реальний фінансовий стан і характер конкретної товарної операції, кожний з контрагентів товарних операцій може вибрати найнадійніший та зручніший для себе платіжний інструмент і визначити умови його застосування.

Згідно з класифікацією Банку міжнародних розрахунків (м. Базель, Швейцарія), що застосовується в багатьох країнах, усі платіжні інструменти можна поділити на такі групи:

1) ті, що базуються на кредитовому переказуванні коштів:

• доручення про кредитовий переказ у системі "жиро";

• доручення про кредитовий переказ у системі автоматизованих розрахункових палат;

• платіжні доручення;

• доручення про кредитовий переказ у системі SWIFT;

2) ті, що базуються на дебетових переказах коштів:

• дебетові доручення;