Банківська система принципи побудови, цілі, механізм функціонування
У перехідний період (від твердої адміністративної системи керування економікою до ринкового господарства) банківська система повинна вирішувати не тільки свої "внутрішні" проблеми, але і сприяти реформуванню економіки в цілому.По-перше, вона повинна забезпечувати економічно виправдане (у коротко- і довгостроковому планах) розподіл фінансових ресурсів, стимулювати, а не придушувати конкурентні відносини, приватизацію, перебудову, ціноутворення і цінових пропорцій.
По-друге, банківський сектор повинний підтримувати в досить стабільному стані грошово-кредитну систему, у тому числі створюючи перешкоду безконтрольному нарощуванню дефіциту бюджету і розкручуванню гіперінфляційних процесів. Одне з необхідних (але іноді і недостатніх) умов для цього - незалежність Національного банку у взаєминах з Урядом.
По-третє, банки повинні створювати умови для відкриття економіки, забезпечуючи обслуговування міжнародного руху товарів, прямих і "портфельних" інвестицій, робочої сили, сприяти переходу до конвертованості національної валюти.
По-четверте, банкірство, відповідно до призначення, повинне не тільки забезпечувати фінансову дисципліну, але й учити клієнтуру (населення, підприємства, держава) вважати гроші, що в результаті приводить до уміння економічно мислити, розвиваючи заповзятливість у суб'єктів національної економіки.
Передумови життєвого функціонування банківської системи
Загальновідомо, що, у відмінності від товаровиробничого сектора економіки, грошово-кредитна сфера є більш мобільної по своїй природі. Витрати і час на створення нового продукту в ній значно менше, ніж, наприклад, у промисловості, де вирішальну роль грають якість і структура основного капіталу, складності в зміні технологій, сформовані корпоративні зв'язки. У цьому бачиться один з аргументів на користь випереджального темпів реформування кредитно-фінансової системи, банківського сектора і, як наслідок, використання його в якості "локомотива" трансформування економіки. Розширення пропозиції послуг клієнтурі (як підприємствам, так і населенню) з боку фінансових інститутів повинне сприяти формуванню грошового ринку і ринку капіталів, полегшенню приватизації, оптимізації системи розподілу і використання ресурсів, зміні цінових пропорцій в економіці.
Очевидно, що більш динамічний і спрямований хід реформ у грошово-кредитній сфері дозволяв би всій економіці переборювати перехідний період менш болісно. Інфляційні наслідки дефіциту бюджету, утриманське відношення державних підприємств до кредитних ресурсів могли б бути менш драматичними, якби заздалегідь, до лібералізації цін, здійснився перехід взаємин між Національним банком і Урядом на якісно нові початки - оформлення кредитів Уряду цінними паперами, проведення більш визначеної структурної політики.
Стійкість грошової системи залежить від загальних умов макроекономічної рівноваги між нагромадженням і інвестиційним попитом і від механізму переливу капіталів, що забезпечують цілісність господарської системи. Крім того, падіння купівельної спроможності грошей зв'язано з виникнень в економіці стійких монополістичних зв'язків. Таким чином, інфляція має насамперед, не грошовий, а відтворюваний, фінансово-відтворюваний і виробничий характер. Тому боротьба з нею повинна здійснюватися шляхом загального оздоровлення економіки, практичного створення нового економічного середовища.
Тісний взаємозв'язок банківського капіталу з промисловим
Інша проблема - невиправдано тісна прив'язка банківського капіталу до промислового. Близько 4/5 статутних фондів діючих комерційних банків сформовано на засоби держпідприємств. Прагнення останніх створити "кишенькові" банки цілком зрозуміло. Інтереси засновників складаються не тільки в одержанні доходу на вкладений капітал, але й у намірах підвищити якість і оперативність у банківському обслуговуванні самих засновників. Не можна не враховувати те, що інших "вільних засобів", а тому і джерел формування статутного капіталу для знову створюваних банків у державній економіці просто не існує. Але подібного роду "участь" держпідприємств не рідко приводить до втрати банками самостійності, зацікавленості в роботі з незалежною клієнтурою. Система "особливих" відносин із клієнтом-засновником, природно, не сприяє сумлінної організації банківської практики, дозволяє використовувати преференційований доступ до ресурсів банку.
Негативна суспільна думка про діяльність комерційних банків і причини цього
Повільний розвиток конкурентного середовища в банківському секторі, одне з причин якого є повільні темпи приватизації в економіці в цілому, привело до девальвації самого поняття "комерційний банк", оскільки безліч організацій, що носять таку назву, фактично не впровадили на належному рівні депозитний, позичково-депозитні і платіжні операції, ігнорують такі норми банківської справи, як довіра, знання клієнта й інші принципи менеджменту і маркетингу.Одним з аспектів ефективної діяльності банків став ріст їхнього престижу серед підприємств, органів влади і населення. Останнім часом підсилилися негативні оцінки комерційних банків з боку керівників підприємства через високі ціни кредитів, недоліку ресурсів, затримки платежів, поганого обслуговування клієнтури і, на жаль, варто визнати, що ця критика в багатьох випадках небезпідставна.