Макроекономічні аспекти системної перебудови банківської системи
Підвищення прибутковості банків: проблема руху капіталів
Необхідність банківської перебудови часто буває викликана нераціональним кредитуванням. Тому будь-які заходи з перебудови банківської системи повинні бути спрямовані на покращення управління ризиками в банках. Адже здійснення заходів по перебудові може бути поставлене під загрозу, якщо з самого початку не було покращене управління ризиками.
Іноді можна почути, за приватної власності підвищується вірогідність прибутковості банківських операцій та погашення позик. Ця точка зору обгрунтовується економічною неефективністю старої командної системи, а також політичним тиском у ряді країн щодо продовження нездорової практики директивного перерозподілу прибутків. Однак ефективність роботи банків меншій мірі залежить від особистості вкладника, ніж від того, як підібрані керівні кадри, якими стимулами вони володіють і наскільки ефективно власник слідкує за роботою керівництва. Тому приналежність банка - це не стільки принципова макроекономічна проблема, скільки питання про методи ефективного управління в різних ситуаціях. Відповідно, при різних суспільних устроях можливі різні варіанти ефективної власності. Отже, приватизація навряд чи є достатньою і обов”язковою умовою успішної перебудови.
Більш того, нещодавні проблеми в банківських системах деяких країн з ринковою економікою показали, що навіть добре продуманої системи банківського нагляду недостатньо для того, щоб попередити нездорову практику кредитування. Однак досвід попередніх випадків фінансової нестабільності є доказом того, що недостатньо сподіватися лише на ринкову дисципліну. Він показує, що добре розуміння і управління ризиками на фінансових ринках і на рівні керівництва банку є важливішим, ніж те, як наводиться фінансова дисципліна.
Таким чином, якщо держава стає власником невдалого банку, то його потрібно приватизувати тільки в тому випадку, коли він приносить відповідний прибуток і за нього можна бути просити максимально високу ціну на приватному ринку.
В ході самої перебудови необхідно слідкувати за тим, щоб не було додаткових витрат у формі нездорових позик, непотрібного переносу ризику по балансових і небалансових статтях з банків на державу або операційних витрат у самих банках. Одним словом, банки повинні взяти на себе обов”язок видавати тільки здорові кредити, збільшуючи тим самим доходи і чисті прибутки.
Питання про те, як потрібно ставитися до видачі кредитів проблемним банкам, залежить від їх перспектив на майбутнє. Банкам, які підлягають оздоровленню, має бути дозволено, але бажано під новим керівництвом видавати нові здорові кредити, тому що це їх основне джерело прибутку. При цьому головними умовами є покращення системи розміщення і оцінки кредитів, а також ліквідація майна і поновлення капіталу. Банки, які мають бути закриті, повинні взагалі не давати ніяких нових позик і не брати нові депозити, а також зосередити при новому тимчасовому керівництві всі зусилля на погашення проблемних позик у своєму портфелі. Банки, які мають бути продані або об”єднані, повинні уникати видачі нових кредитів ненадійним підприємствам, збільшення портфеля здорових кредитів підвищить їхню ціну в очах покупця.При використанні вищенаведених принципів слід пам”ятати, що умови в країнах з перехідною економікою не повністю відповідають тим, які закладаються в основу економічної політики в більшості країн з ринковою економікою. Зокрема, ринковий крах є звичайною річчю, тому практично не існує ринків, де б активи були оцінені і з ними відбувалися операції, або ж вони менші в порівнянні з банківськими портфелями, причому загальнодоступна інформація недостатня і ненадійна; більша чистина виробничого сектору ще не відповідає нормальним комерційним критеріям фінансування; державні фінансові ресурси невеликі у порівнянні з потребами; структурні і економічні потрясіння можуть бути більше і швидкоплинніше, ніж у країнах зі сформованими економічними відносинами; відчувається нестача кваліфікованого і зацікавленого персоналу. Який знаходиться під тиском через конкуруючий попит.
Ці особливості обумовлюють обмеження при визначенні курсу перебудови банківської системи. На деякий час ринкова ціна банківських портфелів повинна встановлюватися швидше за допомогою прогнозів і оцінки біснес-планів, ніж шляхом оцінки або продажу за існуючими цінами. Малоймовірно, що проблеми банківського сектору можна вирішити всі одразу, тому що важко визначити вартість, яка до того ж швидко змінюється; крім того, відсутність добре підготовленого персоналу може призвести до нетвердої політики кредитування і управління ризиками. Бакам, можливо, доведеться серйозно зайнятися економічною реабілітацією своїх клієнтів, щоб потрібним чином оцінити їх кредитоздатність. При цьому може бути потрібна їхня значна участь в акціонерному капіталі підприємств-клієнтів. В цьому випадку виникає небезпека тісних стосунків між банком та клієнтом, що створює додаткові проблеми з точки зору економічних нормативів. Уряди країн з перехідною економікою можуть бути не в змозі надати банкам фінансову допомогу, коли вони її потребують. Отже, перебудову банківської системи в цих країнах не завжди можливо або оптимально проводити тими з методами, що й у країнах з перехідною економікою.