Передумови регулювання кредитної діяльності в україні історія і сучасність

Голова Державної ради, міністр

фінансів, державний контролер 3

Представники дворянства 6

Представники купецтва 6

УСЬОГО 15

Під наглядом цієї Ради перебували три державні банки - Асигнацінний (емісійний), Позичковий (іпотечний), Комерційний (короткострокового кредитування) - та Комісія погашення боргів. Починаючи з 1817 р. почали публікуватися докладні звіти про діяльність цих банків. Ощадні скарбниці та "Приказы общественного призрения” не підлягають регулюванню з боку новоствореної Ради.Період з 1817 по 1860 р. був своєрідним для формування кредитних відносин через кріпацтво. Панівним типом виробництва було панське кріпацтво, тобто виробництво обслуговувалось кріпацькою працею. В таких умовах розвиток короткострокового кредитування був спотворений, бо не мав економічних важелів.

Після скасування кріпацтва в умовах промислового зростання в Російський імперії (60-70 роки ХІХ ст.) почали з'являтися перші акціонерні комерційні банки як необхідність у задоволенні потреб виробництва. На державному рівні відбулась повна реорганізація системи регулювання кредитної діяльності:

Законом від 1 жовтня 1859 р. було припинено та заборонено надання будь-яких позик під маєтки та під кріпацькі душі.

31 травня 1860 р. Державний позичковий банк був ліквідований. Його активи та пасиви передані Петербурзькій ощадній касі, яка разом із "Приказами общественного призрения” була зобов'язана припинити свої кредитні операції та провести розрахунки з позичальниками.

2 липня 1860 Державний комерційний банк був реорганізований в Державний банк, що отримав додаткові функції.

На 1 січня 1914 р. в країні діяли 46 комерційних банків, що мали 822 відділення та агенції, в тому числі

Період після Першої світової війни (початок ХХ ст.). Вже на початку ХІХ ст. банківська справа в України набула великого розвитку. Банківські кредити прискорювали розвиток виробництва, сприяли формуванню фінансового капіталу. В Україні почали діяти акціонерні банки ко¬мерційного та іпотечного кредиту. А саме: Київський приватний комер¬ційний банк (утворений в 1868 р.), Одеський купецький (1889), Одеський дисконтний (1879) з філіями в Миколаєві та Кишиневі, Київський про¬мисловий (1871), Харківський торговий (1868), Катеринославський комер¬ційний банк (1872) з філією в Полтаві. Також широкого розвитку набу¬ли кредитні та позикоощадні товариства, ощадні та земські каси, ломбарди та приватні банкірські контори.

До 1917 р. в Україні було три контори Державного банку Росії - Київська, Харківська, Одеська та 24 філії. Кредитна система Росії скла¬далася на той час із Державного банку (мережа Державного банку становила 10 контор та 124 відділення), акціонерних комерційних банків, кредитної кооперації та інших кредитних установ (банкірських контор, товариств взаємного кредиту, міських громадських банків, ощадних кас, банкірських домів, земських кас, ломбардів). Державний банк був єдиним у країні емісійним банком, кредитним, розрахунковим центром банківської системи і виконував роль „банку банків”.

Структура банківської системи Росії до 1917 р. Перша ланка - Державний банк. Друга ланка: акціонерні комерційні банки, іпотечні банки, кредитні кооперації, в т.ч. банкірські контори, товариства взаємного кредиту, міські громадські банки, ощадні каси, банкірські доми, земські каси, ломбарди.

Акціонерні російські комерційні банки в Україні мали розгалужену мережу. Так, із 56 філій Петербурзького міжнародного комерційного банку в Україні було - 35, Азово-Донського - 23, Російського для зовнішньої торгівлі - 17. ці банки відігравали основну роль в економіці як України, так і Росії. Це свідчить про сприятливі умови розвитку економічно-фінансових відносин в Україні в цей період. У системі державних російських банків іпотечного кредитування в Україні було сім філій Дворянського земельного банку та дев'ять філій Селянського поземельного банку. Іпотечні банки здійснювали фінансово-кредитну підтримку селянства.