Прибуток і затрати комерційного банку
• рентабельність власного капіталу банку - ROE;
• загальна рентабельність банку - ставка доходності, запропонована банком, що розраховується на кінець періоду;
• очікувана ставка доходності, що розраховується на початок періоду.
При порівнянні отриманих результатів у ході застосування перерахованих вище трьох підходів зробимо такі висновки. Наприклад, якщо очікувана на початку роки ставка рівнялася 16,4% (1), реально отримана наприкінці роки (розрахована виходячи з балансових і ринкових даних) - 15% (2), a ROE розраховано по балансі, то ціна акцій знижувалася. Загальний висновок:
Якщо 1>2, то ціна акцій банка знижується.
Якщо 1=2, то ціна акцій залишається незмінної.
Якщо 1<2, то ціна акцій банку зростає.
Преваги акціонерів залежать від наступного : (1) чи зможуть вони реінвестувати кошту на більш вигідних умовах із погляду доходності (з урахуванням ступеня ризику), чим їм може запропонувати комерційний банк, акціонером якого вони є; (2) наявності податкової системи, що стимулює одержання ними дивідендів або інших прибутків на капітал; (3) пріоритетного використання коштів акціонерів на поточне або відстрочене споживання.
Для урахування цих преваг акціонерів, у банках проводять аналіз елементів дивідендної політики банку.
Заключення.
Головний висновок, який можна зробити на основі вищевикладеного, торкається оцінки доходів, видатків та прибутку комерційного банку загалом. Різні показники можуть бути корисні для оцінки діяльності банків і її регулювання.
Розглянуті в роботі методики аналізу доходів, видатків та прибутку комерційних банків, що використовуються в українській практиці і за кордоном, свідчать про те, що всі вони по суті оцінюють одні і ті ж об'єктивно існуючі чинники, що впливають на функціонування банку. Однак всі ці методики відрізняться один від одного безліччю конкретних підходів до обліку цих чинників, набором чинників, системою конкретних оцінних показників, що відображають різні сторони банківської діяльності; оцінкою значущості тих або інших чинників в загальній сукупності і відповідно визначенням їх критеріальних значень; системою угрупування оцінних показників в єдину модель і отримання результату оцінки доходів, видатків та прибутку банку загалом.
Всі підходи до оцінки фінансового становища комерційного банку можна поділити на емпіричні, економіко-математичні, статистичні і змішаних.
Емпіричний підхід передбачає, що відбір, угрупування, зважування і визначення критеріальних значень чинників аналізу доходів, видатків та прибутку банку проводяться на основі суб'єктивної думки однієї або групи експертів. Таким чином можна сказати, що емпіричний підхід являє собою алгоритмізацію думок відповідальних працівників банків і фахівців в області оцінки фінансового становища останніх. Відомо, що саме експертний підхід в цей час є переважаючим не тільки в українській, але і в світовій практиці. Причиною подібного підходу є:
складність формалізації і оцінки в кількісному вираженні окремих сторін діяльності банку;
якісна різнорідність чинників, що впливають на кінцеві результати роботи банків, що ускладняє визначення ваги, значущості кожного чинника в загальній їх сукупності і оцінки їх математичним шляхом.
Економіко-математичні і статистичні методи оцінки фінансового становища комерційного банку передбачають широке використання математичного інструментарію при створенні системи оцінних показників. Сучасна практика аналізу роботи банків свідчить про те, що подібного роду методики в чистому вигляді, як правило, не зустрічаються, а застосовуються нарівні з емпіричними, т. е. банки створюють звичайно методики, в основі яких лежить змішаний підхід.