Облік зносу та амортизації основних засобів
- для основних фондів 2 та 3 груп, що амортизуються методом зменшующогося залишку, не був передбачений перехід до єдино разового списання залишкової вартості. В наслідок високих темпів нарахування амортизації у перші роки амортизаційний період розтягується до нескінченності;
- основні фонди збільшуються на величину витрат, що пов’язані з проведенням усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації (крім витрат, що відносяться відразу ж на собівартість, у межах 5 або 9 % загальної балансової вартості основних фондів на початок звітного року). Таким чином, були введені 2 джерела фінансування витрат на ремонти - за рахунок собівартості та амортизаційних відрахувань, що ускладнюють облік та знижують інвестиційні можливості підприємств;
- не був введений механізм об’єктивної та своєчасної переоцінки основних фондів;
Нова форма амортизації використовується 3 рік, у її адресу за цей час було сказано багато критичних зауважень вченими та керівниками підприємств. У цьому відношенні показникові результати вибіркового обстеження, що було проведено у 1999 році Міністерством економіки Госкомстатом, у відповідності з якими 55 % запитуємих підприємств виказали категорично негативне відношення до діючого амортизаційного законодавства, 40 % - не можуть приладнатися то 3-х мірної класифікації основних засобів. Лише для 16 % респондентів введення прискореної амортизації призвело до зниження податку на прибуток, а 61 % підприємств постраждали від суттєвого підвищення собівартості продукції із-за нарахування амортизації прискореними методами. У середньому в Україні зацікавленість у введенні прискореної амортизації виказали 19.5 % підприємств, а 63 % виказалися у підтримку рівномірно прямолінійних методів їх нарахування. Тому необхідність виправлення та удосконалення амортизації, що міститься у П(С)БО №7 "Основні засоби", який був зареєстрований у Міністерстві Юстиції 18 травня 2000 року, показав, що поряд з вадами у ній маються недоліки як ті, що перейшли зі старої системи, так і знову створені.
Із вад системи амортизації, що міститься у стандарті, перш за все, треба зазначити відмову від нав’язування підприємствам лише прискореної амортизації, бо її використання дає перевагу лише рентабельним підприємствам. Якщо відповідно з Законом України ""Про оподаткування прибутку підприємств" підприємства повинні були використовувати лише метод зменшення залишку , або прискореного методу з фіксованими річними нормами амортизації, то зараз підприємствам надано право обирати будь-який метод нарахування амортизації з 5 методів, що представлені у стандарті.Оскільки у стандарті передбачено 9 груп основних засобів замість 3 та підприємствам надана повна свобода у виборі строку корисного використання засобів праці та норм амортизації, то їх кількість може бути великою. Крім того, у стандарті вказується що "підприємства може застосовувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів, що передбачені податковим законодавством". Ця оговірка взагалі не зрозуміла. І ось чому.
По-перше, виходить, що стандарт, по суті, відміняє положення, що зафіксовані у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", що недопустимо. Можливо, автори стандарту сподіваються на швидке прийняття закону про амортизацію, який у точності буде відображати систему амортизації, що надається стандартами.
По-друге, надання таких необмежених прав підприємствам у виборі системи амортизації не має аналогів у світовій практиці, оскільки така міра, по суті, означає зупинення платежів податку на прибуток. При такій надто лібералізаційній системі амортизації усі підприємства по звітам скоріше за все залишаються з нульовим фінансовим результатом, або збитковим.
Відповідно до П(С)БО №7 для платників податку на прибуток зупиняється нарахування амортизації на повне відновлення узлов та запчастин до автотранспорту, якщо останні не входять у заводський комплект транспортних засобів.
Достоїнство П(С)БО №7 міститься у відмові лише групового обліку нарахування амортизації та відродження пооб’єктного обліку засобів праці 2 та 3 груп. Краще вирішене питання про фінансування витрат на усі види ремонтів за рахунок собівартості продукції, а не за рахунок 2 джерел, як це робиться зараз.
Проаналізуємо найбільш значні недоліки системи амортизації, що міститься у П(С)БО №7. Багато з них є слідством недостатнього розуміння теоретичних основ прискореної та не прискореної амортизації. Досить розповсюдженою помилкою є те, що під прискореною амортизацією розуміють будь-який метод розрахунку амортизаційних відрахувань, коли вони прогресивно зменшуються у кожному наступному періоді. При такому підході прискорена амортизація ототожнюється лише з часткою методів , які вона може виконати: кумулятивний метод, зменшення залишку тощо. Крім того, випускається з виду необхідність розгляду системи амортизації, у яку, крім методу нарахування, входить порядок переоцінки основних фондів та тривалість амортизаційного періоду. При проведенні своєчасних та об’єктивних переоцінок основних фондів прискорену амортизацію можна забезпечити і рівномірним методом, скоротивши тривалість амортизаційного періоду проти економічно раціонального строку служби засобів праці. З другого боку, при відсутності своєчасної та повної індексації основних фондів в умовах високих темпів інфляції та перераховані спеціальні методи прискореної амортизації можуть не забезпечити навіть звичайну не прискорену амортизацію.