Людина в космосі
Освоєння космосу і релігія. Досить повчально про¬стежити, як змінювалася тактика сучасної церкви щодо освоєння людиною космосу, змінювалася в міру того, як космонавтика розвивалася і перетворювалася на один з найважливіших напрямів практичної діяльності людей.З давніх-давен релігійні погляди на світ були нероз¬ривно пов'язані з уявленнями про божественну природу неба - «царства небесного». Захисники релігії докла¬дали величезних зусиль, щоб захистити «небесні сфери» від посягань (хай навіть мислених) простих смертних. Адже, за релігійним ученням, вознесения на небо - доля лише святих і праведних.
У Ленінграді в Петропавлівській фортеці над Пе-тровськими ворітьми зберігся символічний барельєф, що ілюструє одну з повчальних релігійних легенд. Якийсь волхв на ім'я Симон, злетів на саморобних крилах до самої верхівки палацу імператора Нерона. Здавалося, перед сміливцем уже відкрився шлях угору, в небесне царство. Але шлях йому заступив апостол Петро, який угледів у вчинку волхва диявольське діяння. Зухвалець був скинутий назад на землю і розбився.
Розвиток авіації завдав відчутного удару по релі¬гійним уявленням про божественну природу неба. Та лишався ще космос. І захисники релігії твердили, що вже туди дороги людині немає.
Але незабаром космічні польоти стали здійсненим фактом, який неможливо було заперечувати навіть найпереконанішим і найфанатичнішим послідовникам релі¬гійного світогляду. На перших порах деякі захисники релігії, наприклад, одна з італійських католицьких га¬зет, виступили навіть з протестами проти запуску ра¬дянських штучних супутників Землі. На їхню думку, людина не тільки не повинна була проникати в священні небеса, а навіть не сміє й помислити про це. А в Західній Німеччині богослови серйозно обговорювали питання про те, чи допустимо людині залишати Землю і чи не завадять супутники своїм рухом... ангелам.
Розгубленість служителів церкви в зв'язку з успіш¬ним здійсненням штурму космосу добре відобразив у своїй заяві один католицький богослов. «Християн¬ська церква,- писав він,- ще не оправилася від удару, який Коперник завдав її уявленню про світ... А тепер загриміли, як розбиті черепки, останні рештки тієї «сві¬тобудови», яка зводилася працею людських поколінь протягом тисяч років... Людина не може більше з надією позирати угору, в небо, бо там кружляють нові предме¬ти, зроблені рукою людини. Потойбічний світ перемі¬стився».
Подібну думку висловило в одній із своїх передач радіо Ватікану: «Розвиток техніки, здійснюваний люд¬ськими руками, має в собі величезну небезпеку: людина може подумати, що саме вона творець, що все створене на Землі її руками - справа тільки її розуму і рук. Але людина не творець: вона відкриває лише те, що доступ¬но їй і на що вказує їй господь бог».
Однак розгубленість служителів релігії досить швид¬ко минулася, і церква ще раз продемонструвала своє вміння змінювати тактику, пристосовуватися до різних ситуацій.
«Це божа рука,- писала італійська католицька газе¬та «Темпо» («Час»),-запалила нові зірки, божа рука, що діє в серці і розумі кожної людини... Господь відві¬дує також і несвідомих людей, які думають, що вони атеїсти, а насправді є лише знаряддям виконання божих вказівок і накреслень».
Незважаючи ні на що - зберегти віру! Такий голов¬ний девіз служителів церкви. Це дуже добре висловив папа Павло VI ще тоді, коли був міланським архієписко¬пом кардиналом Монтіні: «Нова зоряна панорама, що відкрилася перед людиною, ще більше закликає її до виконання головного закону свого існування - до вихва¬ляння гучним голосом величі бога».
Теоретичну базу під висловлювання такого роду спробував підвести боннський католицький професор X. Дольх (до речі, один з колишніх асистентів видатного фізика-теоретика, одного з творців квантової механіки В. Гейзенберга).
«З виходом людини в космос,- писав він,- повинна стати більш переконливою основоположна християнська ідея, згідно з якою бог дає перетворюване людиною буття». «Щоб зрозуміти й вловити божественну мелодію космосу,- стверджував далі Дольх,- однієї науки не-досить. Для цього потрібен синтез науки, філософії і теології».
Одним словом, людські дії, що мають метою освоєння космосу,- така головна думка католицьких богословів,- це виконання божественного наказу. А висновок такий: незважаючи на величезні досягнення сучасної науки і техніки, людина продовжує залишатися зовсім незнач¬ною перед обличчям велетенського Всесвіту, створеного богом, перед обличчям божественної могутності.