Наша Галактика
«Спір про дійсність чи недійсність мислення, яке ізолюється від практики, є чисто схоластичне питан¬ня»,- підкреслював К. Маркс. Єдиний спосіб бачення дійсності - її бачення через призму практики.
Таким чином, людство в процесі своєї практичної діяльності реалізує свій «Всесвіт природодослідника», виділяючи з нескінченної багатоманітності матерії ті її властивості й закономірності, які мають най¬більш важливе значення для практики, для самого існування людського суспільства, для його подальшого розвитку.
Теорія розширюваного Всесвіту. Основне завдання одного з найважливіших розділів сучасної астрофізи¬ки - космології полягає в тому, щоб вивчити структуру
простору Всесвіту у великих масштабах і закономірно¬сті його еволюції в часі.
У 1922 р. радянський математик О. О. Фрідман, ана¬лізуючи рівняння загальної теорії відносності А. Ейн¬штейна, що описують поведінку Всесвіту, дійшов неспо¬діваного висновку про те, що Всесвіт не може перебувати в стаціонарному стані: він має або розширятися, або стискатися, або пульсувати.В подальшому висновки Фрідмана дістали підтвер¬дження в астрономічних спостереженнях, які виявили у спектрах галактик червоне зміщення спектральних ліній, що відповідає взаємному віддаленню цих зоряних систем.
Оскільки всі скупчення галактик від нас віддаляють¬ся, мимоволі складається враження, що наша Галактика знаходиться в центрі розширення, в нерухомій централь¬ній точці Всесвіту, що розширюється. Ця обставина була використана деякими захисниками релігії, що намага¬лися за її допомогою знову обгрунтувати наше виключ¬не становище в світобудові.
Насправді ж ми маємо справу з черговою астроно¬мічною ілюзією. Розширення Всесвіту відбувається та¬ким чином, що в ньому немає «переважної» нерухомої точки. Які б два скупчення галактик ми не вибрали, від¬стань між ними з плином часу зростатиме. А це озна¬чає, що на котрій би з галактик не опинився спостерігач, він побачить таку саму картину розбігання зоряних островів, яку бачимо й ми.
Отже, ми живемо в нестаціонарному Всесвіті, який розширюється, який змінюється з часом і минуле якого є нетотожним його сучасному стану, а сучасне - май¬бутньому.
Повертаючи подумки картину руху галактик назад, учені дійшли висновку, що навколишня сукупність зоряних систем - Метагалактика виникла внаслідок ви¬бухового розширення надщільної гарячої плазми з температурою в сотні мільйонів кельвінів і величезною густиною близько 1095 г/см3, що на 81 порядок вище від густини атомного ядра.
То був не звичайний вибух, який починається з пев¬ного центра і поступово охоплює все більші й більші ділянки простору, а вибух, який стався одночасно скрізь, заповнивши від самого початку весь простір, причому кожна частинка матерії помчала геть від іншої частин¬ки. Сталася ця подія близько 15-20 млрд. років тому.
У подальшому в середовищі, яке розширювалось, від¬бувалися складні фізичні процеси, в результаті Яких сформувалися найрізноманітніші космічні об'єкти, що є «населенням» сучасного Всесвіту й визначають його структуру.
Методичні міркування. У зв'язку з теорією розширю¬ваного Всесвіту, закономірно постає фундаментальне питання: що являла собою «первісна» речовина нашого Всесвіту і яким чином вона сформувалася?
Існуючі фізичні теорії поки що не дають вичерпної відповіді на це запитання. Ситуацією, яка утворилася, негайно скористалися богослови. Суть релігійних інтер¬претацій теорії розширюваного Всесвіту полягає в тому, що оскільки пояснити виникнення початкових умов розширення неможливо за існуючих фізичних теорій, цей процес має божественну природу. В дещо спрощено¬му вигляді розмірковування релігійних теоретиків зво¬дилися приблизно ось до чого. Бог створив початковий надщільний згусток і вдихнув у нього рух. А оскільки згідно з сучасними астрономічними даними процес утво¬рення нових космічних об'єктів відбувається і в нашу епоху, то божественне творення триває.
Іншими словами, початковий вибух, який зумовив утворення Метагалактики, ототожнюється з актом бо¬жественного творення Всесвіту.