Планети-гіганти
Найбільші супутники - Титан (супутник Сатурна) і Ганімед (третій супутник Юпітера). Вони в 1,5 раза більші від Місяця за діаметром і трохи.більші від Меркурія. Титан - єдиний су¬путник з потужною атмосферою, як здебільшого складається з азоту.
За допомогою автоматичних міжпланетних станцій удалося одержати з близької відстані чіткі фотографії супутників Марса й багатьох супутників планет-гігантів. На них добре видно численні деталі поверхні: кратери, тріщини, нерівності. Супут¬ники Юпітера і більш віддалених планет укриті шаром льоду з пилом завтовшки десятки кілометрів. На супутнику Юпітера - Іо було сфотографовано кілька діючих вулканів. Кратерами, головним чином ударного (метеоритного) походження, вкриті всі супутники, навіть дуже малі, як супутники Марса розміром близько 20 км (мал. 53).
Багато супутників, як і Місяць, повернуті до своєї планети завжди одним і тим самим боком, їхні зоряні періоди обертання дорівнюють періодам їх обертання навколо своїх планет.Чотири найбільших супутники Юпітера можна побачити навіть у призматичний бінокль. У телескоп за кілька годин удається простежити, як супутники помітно переміщуються (мал. 54), іноді проходять між Юпітером і Землею, а іноді відходять за диск Юпітера або в його тінь. Спостерігаючи періодичність цих затемнень супутників, Ремер у XVII 'ст. відкрив, що швидкість поширення світла скінченна, і визначив її числове значення.
Багато супутників планет цікаві своїм рухом; наприклад, Фобос обертається навколо Марса втричі швидше, ніж сама планета обертається навколо осі. Тому для спостерігача на Марсі він двічі на добу сходить на заході й двічі повністю змінює усі фази, проносячись по небосхилу назустріч добовому обертанню зір. Супутники Марса близькі до його поверхні. Фобос знахо¬диться від поверхні Марса на відстані, меншій за діаметр пла¬нети.
Далекі супутники Юпітера й Сатурна дуже малі, неправильної форми, і деякі з них обертаються в бік, протилежний обертанню
самої планети. Площини орбіт супутників Урана близькі до площини екватора планети і,. отже, майже перпендикулярні до площини орбіти Урана.
Для планет-гігантів характерна наявність не тільки великої кількості супутників, а й кілець. Однак із Землі в телескоп можна побачити лише' яскраве кільце завтовшки не більш як кілька сотень метрів, що оточує Сатурн (див. обкладинку). Воно містить¬ся в площині екватора планети, нахиленій до площини її орбіти на 27°. Тому протягом 30-річного оберту Сатурна навколо Сонця нам видно кільце то досить розкритим, то ніби з ребра, коли його не можна розгледіти навіть у великі телескопи (мал. 55). Ширина цього кільця в кілька разів більша за діаметр земної кулі.
Російський учений А. А. Бєлопольський (1854-1934), вивчивши спектр кільця, під¬твердив теоретичний висно¬вок про те, що кільце в Са¬турна має бути не суцільним, а складатися з безлічі дріб¬них частинок.. За спектром, використовуючи ефект Доп-лера, він установив, що внут¬рішні кільця обертаються швидше від зовнішніх за III законом Кеплера.
Фотографії, передані ав¬томатичними станціями, за¬пущеними до Сатурна, пока¬зали, що його кільце скла¬дається з багатьох сотень окремих вузьких малих
«кілець», розділених темними про¬міжками. Припускають, що така структура кілець пов'язана з гравітаційним впливом числен¬них супутників планети на рух частинок речовини, яка утворює кільця.
Система кілець Сатурна або виникла внаслідок руйнування супутника планети, що колись існував (наприклад, при його зіткненні з іншими супутником чи астероїдом), або є залишком тієї речовини, з якої в далекому минулому утворилися супутники Сатурна і яка через припливну дію планети не змогла «зібра¬тися» в окремі супутники.
Супутники Марса, далекі й ма¬лі, супутники планет-гігантів, ма¬буть, були астероїдами, які ці планети захопили своїм притя¬ганням.
Нещодавно було виявлено ду¬же слабкі й тонкі кільця навколо Урана і Юпітера. Ці кільця значно поступаються за яскравістю кіль¬цям Сатурна. Існування кілеьь навколо великих планет раніше передбачив радянський учений С. К. Всехсвятський.