Склад і масштаби сонячної системи
Склад і масштаби сонячної системи
1. Склад і масштаб Сонячної системи.
Сонячну систему становлять Сонце і пла¬нети з їхніми супутниками, що зорі знаходяться незрівнянно далі від нас, ніж планети. Найвіддаленіша від нас з відомих планет - Плутон знаходиться від Землі майже в 40 раз далі, ніж Сон¬це. Та навіть найближча до Сонця зоря віддалена від нас ще в 7000 раз більше. Цю величезну різницю відстаней до планет і зір слід чітко усвідомити.
Дев'ять великих планет обертаються навколо Сонця по еліп¬сах (що мало відрізняються від кіл) майже в одній площині, У порядку віддалення від Сонця - це Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, Плутон. Крім них, у Со¬нячній системі безліч малих планет (астероїдів), більшість з яких рухається між орбітами Марса і Юпітера (див. передній форзац). Навколо Сонця обертаються також ко¬мети ' - невеликі тіла, оточені обширною оболонкою з розрідженого газу. Більшість з них мають еліптичні орбіти, що виходять за орбіту Плутона. Крім того, навколо Сонця обертається по еліпсах безліч метеорних тіл розміром від піщинки до дрібного астероїда. Разом з астероїдами і кометами вони належать до малих тіл Сонячної системи. Простір між планетами заповнений дуже розрідженим газом і космічним пилом. Його пронизують електромагнітні випромінювання; він є носієм магнітних і граві¬таційних полів.
Сонце в 109 раз більше від Землі за діаметром і приблизно в 333 000 раз масивніше від неї. Маса всіх планет становить лише близько 0,1 % маси Сонця, тому воно силою свого тяжіння скеровує рух усіх членів Сонячної системи.
2. Конфігурації планет. Конфігураціями планет називають деякі характерні взаємні розміщення планет, Землі і Сонця.
Насамперед зауважимо, що умови видимості планет із Землі дуже відрізняються для планет внутрішніх (Венера і Меркурій), орбіти яких лежать усередині земної орбіти, і для планет зов¬нішніх (усі інші).
Внутрішня планета може опинитися між Землею і Сонцем або за Сонцем. У таких положеннях вона невидима, бо губиться в про¬мінні Сонця. Ці положення називаються сполученнями планети із Сонцем. У нижньому сполученні планета най¬ближче до Землі, а у верхньому - найбільш віддалена від нас (мал. 1).
Легко бачити, що кут між напрямами від Землі на Сонце й на внутрішню планету ніколи не перевищує певну величину, залишаю¬чись гострим. Цей граничний кут називається найбільшим відда¬ленням планети від Сонця. Найбільше віддалення Меркурія стано¬вить 28 °, Венери - 48°. Тому внутрішні планети завжди видно поблизу Сонця або ранком у східній стороні неба, або ввечері - у західній. Через близькість Меркурія до Сонця побачити цю планету неозброєним оком удається рідко.
Венера відходить від Сонця на небі на більший кут і буває найяскравішою з усіх зір і планет. Після заходу Сонця вона довше залишається на небі в промінні заграви і навіть на цьому фоні її чітко видно. Так само добре видно Венеру і в промінні ранкової заграви. Легко зрозуміти, шо в південній стороні неба серед ночі ні Меркурія, ні Венеру побачити не можна.
Якщо, проходячи між Землею і Сонцем, Меркурій або Венера проектуються на сонячний диск, то їх тоді видно на ньому як маленькі чорні кружечки. Такі проходження по диску Сонця
під час нижнього сполучення Мер¬курія і особливо Венери бувають порівняно рідко, не частіше ніж через 7-8 років.
Освітлену Сонцем півкулю внутрішньої планети при різних положеннях її відносно Землі ми бачимо неоднаково (мал. 2). Тому для земних спостерігачів внутрішні планети змінюють свої фази подібно до Місяця. У ниж¬ньому сполученні із Сонцем пла¬нети повернуті до нас своїм неосвітленим боком і залишаються невидимими. Трохи осторонь від цього положення вони мають ви¬гляд серпа. Із збільшенням кутотовий діаметр її зменшується, а ширина серпа стає дедалі більшою. Коли кут при планеті між напрямами на Сонце і на Землю становить 90 °, ми бачи¬мо рівно половину освітленої півкулі планети. Повністю така планета звернута до нас своєю денною півкулею під час верх¬нього сполучення. Але тоді вона губиться в сонячному промінні і стає невидимою.
Мал.1. Конфігурація планет