Астероїди і метеорити

Залізо-кам'яні метеорити складають лише 2% знайдених. По складу вони поділяються на палассити (залізо з украпленнями силікатів) і мезосидерити (приблизно рівна кількість заліза і силікатів). Їхня щільність 5-6 г/см3.Найбільш часто знаходять кам'яні метеорити, що складають 92% від усієї кількості. По складу вони поділяються на хондрити й ахондрити. Хондрити складаються з овальних краплевидних зерен (хондр) силікатів, зцементованих залізом. Форма зерен свідчить про остигання їх в умовах дуже слабкого тяжіння. Ахондрити по складу близькі до земних порід основного ряду - базальтам і іноді містять до 1% алмазів. Ахондрити - найбільш розповсюджений різновид метеоритів. Існує припущення про те, що вони є продуктами місячного вулканізму, що викидає їх у поле тяжіння Землі. Щільність їх близько 3,5 г/см3.

Приведені дані про склад метеоритів, що падають на Землю, служать аргументом на користь гетерогенної будови планет. Повертаючись до гіпотези про те, що метеорити є фрагментами зруйнованої планети Фаетон, можна встановити зв'язок планетних оболонок із класом метеоритів. На думку А.Н. Заварицкого, ахондрити являють собою уламки кори планети, що мала потужність 40-50 км. Мантія Фаетона характеризувалася ультраосновним силікатним складом, про що свідчить склад хондритів. Сидероліти і залізо-кам'яні метеорити могли утворитися при руйнуванні ядра планети.

Не вдаючись у гіпотези існування планети Фаетон, варто вказати, що астероїди (якщо судити по метеоритах) по щільності й інших параметрах, безумовно, близькі до планет земної групи. У цьому зв'язку важливість вивчення складу метеоритів очевидна.

Близькість хімічного складу планет підтверджують також дані вивчення зразків місячних порід, доставлених радянською станцією «Місяць-16» і американськими «Аполлон-11 і 12».

Астероїди.

Навколо Землі постійно обертається декілька тисяч кілометрових астероїдів, декілька мільйонів 100-метрових і декілька мільярдів - 10-метрових у діаметрі. Переважна їх кількість поки не відкрита і залишається поза полем зору вчених. За оцінками вітчизняних і світових дослідників, важкий «кілометровик», який здатен призвести до катастрофи планетарного масштабу, падає на Землю раз на десять мільйонів років.

Малі планети, або астероїди, здебільшого обертаються між орбітами Марса і Юпітера й невидимі неозброє¬ним оком. Першу малу планету відкрито в 1801 р., і за тради¬цією її назвали одним з імен греко-римської міфології - Церера. Незабаром було знайдено й інші малі планети, названі Палладою, Вестою і Юноною. Застосовуючи фотографію, почали відкривати дедалі слабші астероїди. У наш час відомо понад 3000 астероїдів. Протягом мільярдів років астероїди час від часу стикаються один з одним.

На цю думку наводить те, що ряд астероїдів має не кулясту, а неправильну форму. Сумарна маса астероїдів оцінюється лише як 0,1 маси Землі.

Найяскравіший астероїд - Веста не буває яскравішим від 6-ї зоряної величини. Найбільший астероїд - Церера. Його діа¬метр близько 800 км, і за орбітою Марса навіть у найсиль-ніші телескопи на такому малому диску нічого не можна побачити. Діаметр найменших відомих астероїдів становить лише близько кілометра (мал.). Звичайно, астероїди не мають атмосфери. На небі малі планети схожі на зорі, тому їх назвали астероїдами, що в перекладі з давньогрецької означає «зореподібні». Як і для планет, для них характерне петлеподібне переміщення на фоні зоряного неба. Орбіти деяких астероїдів мають незвичайно великі ексцентриситети. Внаслідок цього в перигелії астероїди підходять до Сонця ближче, ніж Марс і Земля, а Ікар - ближче, ніж Меркурій (мал.). У 1968 р. Ікар наблизився до Землі на відстань менш як 10 млн. кілометрів, але його зовсім незначне притягання ніяк не вплинуло на Землю. Часом близько підхо¬дять до Землі Гермес, Ерот та інші малі планети.

Нові астероїди відкривають щороку. Першовідкривач має переважне право вибрати назву відкритої ним планети. У наш час найчастіше астероїдам присвоюють імена відомих учених, героїв, діячів науки і мистецтва. Так, у 1978 р. було відкрито астероїд, який дістав згодом ім'я Воронвелія на честь автора цього підручника.

Список літератури

1. Астрономія. Підручник. - К., 1999.