Юпітер: останні дослідження та загальні відомості
Першим кораблем, що літав до Юпітера в 1973 році, був Pioneer 10, а пізніше це були Pioneer 11, Voyager 1, Voyager 2 і Ulysses. Космічний корабель Galileo нещодавно знаходився на постійній орбіті навколо Юпітера і надсилав одержані дані до 2002 року.
Вивчати планети-гіганти за допомогою космічної техніки почали на десятиліття пізніше, ніж планети земної групи. 3 березня 1972 р. із Землі стартував американський космічний апарат "Піонер-10". Через 6 місяців польоту апарат успішно минав пояс астероїдів і ще через 15 місяців досяг околиць "царя планет", пройшовши на відстані 130 300 км від нього в грудні 1973 р.
За допомогою оригінального фотополяриметра отримано 340 знімків хмарного покриву Юпітера і поверхонь чотирьох самих великих супутників: Іо, Європи, Ганімеда і Каллісто. Крім Великої Червоної Плями, розміри якої перевищують діаметр нашої планети, виявлена біла пляма діаметром більше 10 тис. кілометрів. Інфрачервоний радіометр показав, що температура зовнішнього хмарного покриву складає 133 ДО. Було виявлено також, що Юпітер випромінює в 1,6 рази більше тепла, ніж одержує від Сонця; уточнена маса планети і супутника Іо.
Дослідження показали, що Юпітер володіє могутнім магнітним полем; також була зареєстрована зона з інтенсивною радіацією (у 10 тис. раз більше, ніж у навколоземних радіаційних поясах) на відстані 177 тис. кілометрів від планети. Притягання Юпітера сильно змінило траєкторію польоту апарату. "Піонер-10" почав рухатися по дотичній до орбіти Юпітера, віддаляючись від Землі майже по прямій. Цікаво, що шлейф магнітосфери Юпітера був виявлений за межами орбіти Сатурна. У 1987 р. "Піонер-10" вийшов за границі Сонячної системи.
Траса "Піонера-11", що пролетів на відстані 43 тис. кілометрів від Юпітера в грудні 1974 р., була розрахована інакше. Він пройшов між поясами і самою планетою, не одержавши небезпечної дози радіації. На цьому апараті були встановлені ті ж прилади, що і на попередньому. Аналіз кольорових зображень хмарного шару, отриманих фотополяриметром, дозволив виявити особливості і структуру хмар. Їхня висота виявилася різною в смугах і розташованих між ними зонах. Відповідно до досліджень "Піонера-II", світлі зони і Велика Червона Пляма характеризуються висхідними течіями в атмосфері. Хмари в них розташовані вище, ніж у сусідніх областях смуг, і тут холодніше.
Притягання Юпітера розвернуло "Піонер-11" майже на 180°. Після декількох корекцій траєкторії польоту він перетнув орбіту Сатурна недалеко від самої планети.
"Вояджер-1" зробив проліт біля Юпітера в березні 1979 р., а "Вояджер-2" пройшов повз гіганта на чотири місяці пізніше. Вони передали на Землю знімки хмарного покриву Юпітера і поверхонь найближчих супутників з дивними подробицями. Атмосферні маси червоного, жовтогарячого, жовтого, коричневого і синього кольорів постійно переміщалися. Смуги вихрових потоків захоплювали один одного, то звужуючись, то розширюючись. Швидкість переміщення хмар виявилася рівною 11 км/с. Велика Червона Пляма оберталася проти вартовий стрілки і робилася повний оборот за 6 год. "Вояджер-1" вперше показав, що в Юпітера є система блідих кілець, розташованих на відстані 57 тис. кілометрів від хмарного покриву планети, а на супутнику Іо діють вісім вулканів. "Вояджер-2" повідомив через кілька місяців, що шість з них продовжують активно діяти. Фотографії інших галілеєвих супутників - Європи, Ганімеда і Каллісто - показали, що їхні поверхні різко відрізняються друг від друга.
Американський космічний апарат "Галілео", доставлений на навколоземну орбіту у вантажному відсіку корабля багаторазового використання "Атлантіс", являв собою апарат нового покоління для дослідження хімічного складу і фізичних характеристик Юпітера, а також для більш детального фотографування його супутників. Апарат складався з орбітального модуля для тривалих спостережень і спеціального зонда, що повинен був проникнути в атмосферу планети. Траєкторія "Галілео" була досить складною. Спочатку апарат направився до Венери, повз яку пройшов у лютому 1990 р. Потім по новій траєкторії в грудні він повернувся до Землі. Були передані численні фотографії Венери, Землі і Місяці.
У жовтні 1991 р., проходячи через пояс астероїдів, апарат сфотографував малу планету Гаспра. Повернувшись до Землі друг раз у грудні 1992 р. і одержавши нове прискорення, він кинувся до основної мети своєї подорожі - Юпітерові. Виявившись у серпні 1993 р. знову в поясі астероїдів, він сфотографував ще одну малу планету, Йду.
Через два роки "Галілео" досяг околиць Юпітера. По команді з Землі від нього відокремився зонд, що спускається, і протягом п'яти місяців робив самостійний політ до границь атмосфери Юпітера зі швидкістю 45 км/с. За рахунок опору її верхніх шарів протягом двох хвилин швидкість знизилася до кількох сотень метрів у секунду. При цьому перевантаження перевершували земну силу ваги в 230 разів. Апарат проникнув в атмосферу на глибину 156 км і функціонував протягом 57 хв. Дані про атмосферу ретранслювалися через основний блок "Галілео".Газові планети, до яких відноситься Юпітер, не мають твердої поверхні, їхній газоподібний матеріал просто стає більш щільним із глибиною (радіуси і діаметри для таких планет визначаються по рівнях, що відповідає тиску в 1 атмосферу). Так що коли ми дивимося на таку планету, ми бачимо верхні шари хмар.