Авіація України у період відродження її державності

Розмови про серійний випуск АН-70 ведуться біля трьох років — з того моменту, коли був піднятий у повітря перший базовий варіант літака.

В цей же період надія українських авіабудівників покладалась насамперед на європейське замовлення. Європа готувалася та й зараз готується до відмови від американської продукції (яка на думку фахівців є вже застарілою та не задовольняє потреб військових сил НАТО та європейських країн) накористь однієї з європейських альтернатив. Ці альтернативи звужуються власне до двох літаків: літак АН – 70 українського виробництва та А400М виробництва Франції.

Хоча приналежність цих проектів до певних країн є досить умовною – обидва проекти є міждержавними. А400М на тендері представив франко-іспано-німецький консорціум Airbus Military Company.

Український проект – теж далеко не однонаціональний. Загальноєвропейський варіант літака АН-7Х є спільною програмою російсько-українського консорціуму “СТС”, що включає 13 підприємств та німецького консорціуму AirTruck, що складається з 9 фірм так званої середньої ланки. До речі однією з сильних сторін цього проекту є продумана схема виробничої кооперації фірм України, Росії та Німеччини.

На сьогодні вже фактично очевидним є факт перемоги у тендері літака А400М. І це на думку багатьох є рішенням політичним, прийнятим під тиском таких країн як Фрінція та Англія. Адже для НАТО та особливо для такої країни як Німеччина вигоди від проекту – незаперечні. Спільна робота над АН-7Х могла б стати важливим кроком в напрямку встановлення взаємної залежності між заходом та сходом у сфері промисловості та розробки озброєнь, що принципово знизить ризик виникнення військових конфліктів на континенті. В технологічному плані Німеччина отримувала не лише всю конструкторську документацію, необхідну для виробництва та післяпродажного обслуговування літаків, але й можливість виконувати його остаточне збирання.

Головні ж переваги для ФРН лежать в економічній сфері, адже реалізація проекту потребує менших витрат з федерального бюджету ніж будь-який інший проект. На сьогодні для закупки транспортного літака з бюджету виділено 12,9 млрд. марок. На цю суму можна закупити та запровадити в експлуатацію 75 екземплярів АН-7Х, в той час як інших літаків всього біля 40.

Як бачимо, Україна має з чим вийти на ринок авіаційної техніки. Однак цьому заважають такі фактори як:

Проблема пошуку партнерів

Вузьке коло перспективних проектів

Відсутність коштів необхідних для диференціації виробництва та укріплення самостійних позицій на ринку.

Розв”язувати проблему слід у таких напрямках:

Диференціація партнерів та ринків збуту. Тобто треба орієнтуватись, як на нових партнерів на заході, так і на російських колег, з якими існують налагоджені контакти та взаєморозуміння. Для того щоб вийти на західний ринок можливо потрібно розвивати партнерство з країнами Східної та Центральної Європи, майбутніми членами НАТО та Євросоюзу, що посилить політичнні позиції України при прийнятті рішень європейськими політичними иа військовими колами.

Диференціація продукції. ЇЇ слід здійснювати в напрямку розвитку тих проектів які вже розроблені українськими підприємствами та готові до серійного виробництва. Ці проекти вже згадувалися в попередніх розділах – багато з них є перспективними та не потребують великих фінансових вливань.

Розвиток внутрішнього ринку, який на сьогодні фактично відсутній в Україні. Тим не менш запровадження певних нових рішень, таких як розвиток цікавих лізингових програм, здешевлення виробництва невеликих транспортних літаків може врешті розшевелити цей ринок.Ринок і продукція – два тісно взаємозалежних поняття. Без одного немає іншого. Тому, правильним буде – спочатку знайти “ринок”, а уж потім створювати під нього продукцію. А якщо продукція відповідає високій якості, то в неї завжди буде попит на цьому ринку. Наш ринок досить традиційний. По-перше, це країни СНД, де авіаційна техніка АНТК ім.Антонова має широке застосування. Наприклад, основним літаком на багатьох авіалініях є Ан-24, Ан-26, Ан-32. З цими літаками в нас в Україні й особливо в Росії, не можуть зрівнятися сучасні закордонні аналоги, оскільки під них не існує спеціалізованих аеродромів, у той час як нашим літакам вони в сибірських просторах і не вимагаються. Тому нашими партнерами традиційно є росіяни, ми з ними працюємо і створюємо техніку з урахуванням особливостей саме їхнього ринку. Також як наші ринки можна назвати Далекий Схід, Близький Схід, Африку, Індію, Китай. Зараз у цих і інших регіонах світу літає більш тисячі наших літаків. Що стосується Західної Європи, то в нас виникають визначені складності в освоєнні цього регіону, оскільки там уже традиційно закріпилися свої розроблювачі і виробники авіатехніки. Але ми представляємо свої розробки і на західних ринках і маємо там визначений успіх. І, роблячи якісну продукцію, ми і там знайдемо своїх замовників. Як приклад можна відзначити той факт, що зараз ведуться переговори з Чехією по закупівлі літака АН-70. Це ще, можна сказати, не західний ринок, але вже і не східний. Розробляючи нову техніку, ми завжди задаємося питанням – для чого вона створюється? Тобто, літак розробляється для роботи, він повинний бути економічно вигідним. Тоді обов'язково буде попит, а значить і ринок.