Микола Кибальчич – один з винахідників ракетобудування
150 років тому народився український учений Микола Кибальчич, який проект космічного апарата надряпав на стіні тюремної камери
Кілька днів поспіль у країні тривають урочисті заходи, присвячені пам'яті видатного українця Миколи Кибальчича. Зокрема, у Дніпровському районі столиці відкрито меморіальну дошку вченому-ентузіасту. На рідній Чернігівщині Кибальчича згадували у Чернігівському льотному ліцеї, дев'ять вихованців якого стали льотчиками-космонавтами. А позавчора естафету святкових заходів підхопила батьківщина вченого — селище Короп, куди приїхав перший космонавт України Леонід Каденюк. У рамках святкувань було закладено алею космонавтів, відбулися запуски спортивних ракет. Адже до таємниць космосу Микола Кибальчич наблизився значно раніше, ніж його послідовник Ціолковський.
Історія — наука мінлива, як мінлива і пам'ять людська. Микола Іванович Кибальчич — людина, яку за участь в одному з найжахливіших злочинів у Російській імперії влада повісила і закопала на смітнику, немов пса, а його земляків змусила замолювати гріх у церкві, — народився 31 жовтня 1853 року. Через деякий час інша влада, вже Радянського Союзу, визнала його як генія наукової думки та борця за ідею і поставила у рідному містечку монумент, відкрила у його домі меморіальний музей. Міститься він у Коропі, невеличкому райцентрі на Чернігівщині, у тому будинку, де народився і виріс майбутній майстер «пекельної машинки»-бомби, якою було вбито російського царя, він же — автор проекту першого у світі керованого ракетного літального апарата, винайденого ним за кілька днів до страти.
Якимось дивом будиночок, у якому в родині священика Івана Кибальчича народився 150 років тому Микола, зберігся. Тому у відвідувачів музею виникає справжнє відчуття дотику до історії. Старовинні речі, фото на стінах...
У невеличкому ошатному домі-музеї — дві кімнати, одна віддана під експозицію, присвячену самому революціонеру та його родині. Інша — власне науці й видатним послідовникам піонера ракетної техніки. Серед експонатів є й компас, який належав Юрію Гагаріну, автографи космонавтів, які свого часу відвідували батьківщину творця ракети, папаха маршала авіації Сергія Руденка, який також родом із Коропа.
Дитинство майбутнього винахідника не було безхмарним. Мати хлопчика хворіла на туберкульоз, і кілька років він провів у селі Мезин, у діда-вчителя Максима Іваницького, який відіграв у вихованні Миколи неабияку роль. Це був справжній бунтар — свого часу замість того, щоб закінчити духовну академію, він став мандрівним актором. Рідним вдалося повернути його додому, на Коропщину, але вони так і не змогли змусити його прийняти сан священика — Максим став учителем.
Напевне, своєю волелюбною вдачею Микола був схожий на діда. Підліток пішов на серйозний конфлікт із батьком-священиком, покинув духовну семінарію у Чернігові і вступив до гімназії Новгорода-Сіверського. Там же хлопчик і захопився хімією, за що навіть одержав прізвисько Миколка-піротехнік. Щоб читати технічну літературу, він самотужки вивчив англійську мову. Кибальчич був одним із кращих учнів гімназії. Закінчивши зі срібною медаллю навчання, хлопець обрав для себе шлях вивчення точних наук. Це привело його спочатку в Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення (1871—1873 р.). Не закінчивши його, він перейшов у Медико-хірургічну академію. Тут Кибальчич і познайомився з народовольцями та їхніми ідеями. У 1875 році за зберігання нелегальної літератури був заарештований і майже три роки провів у київській в'язниці, після чого його випустили під нагляд поліції.
Продовжити освіту Кибальчичу не дозволили. Довелося обрати шлях революціонера-підпільника. Народники належно оцінили здібності екс-студента. Згодом Кибальчич працюв і в підпільних друкарнях, і у так званих «пекельних лабораторіях», де виготовляли вибухівку і зброю для терористичних актів. Там і проявився його неабиякий талант хіміка і винахідника. Микола навчився у домашніх умовах робити нітрогліцерин і динаміт. Навіть більше — він поліпшив їх якість. Динаміт Кибальчича за своїми характеристиками перевершував динаміт його винахідника — шведа Нобеля. Крім того, він створив рецепт унікальної фарби для підпільних друкарень народовольців. Але головним його винаходом усе-таки було не це...
На імператора Олександра II «Визволителя» терористи-народовольці здійснили шість замахів. Увійшовши до складу терористичної групи Олексія Желябова, Кибальчич проаналізував помилки попередніх замахів і вирішив створити бомбу, якій би не було рівних. Царські генерали пізніше назвуть її справжнім дивом і новим словом у вибухотехніці. По суті, вона стала прообразом сучасної гранати. Подібних зразків у той час техніка Європи ще не знала.Під час останнього замаху на царя 1 березня 1881 року вирішальну роль зіграла «забійна сила» бомби, створеної Кибальчичем. Однак після цього прожити на свободі талановитому винахіднику вдалося недовго — його заарештували через сімнадцять днів після теракту. У камері, за кілька днів до страти, Микола розробив проект реактивного літального апарата. У проекті Кибальчич розглянув пристрій порохового ракетного двигуна, керування польотом шляхом зміни кута нахилу двигуна, програмний режим горіння, забезпечення стійкості апарата тощо. Схему унікального апарата арештант надряпав уламком гудзика на стіні каземату... Миколі Кибальчичу вдалося передати папери з розробленим проектом адвокату. Однак їх вилучила царська «охранка», долучила їх до справи і відправила у спецархіви таємної канцелярії. Тут вони пролежали до перемоги Жовтневої революції. Розвиток ракетотехніки було відкинуто назад майже на тридцять років...