Природа Сонця. Планети
Швидкість вітрів, яка становить лише кілька мет¬рів за секунду в нижніх шарах атмосфери, на висоті близько 50 км досягає 60 м/с. Крізь хмари Венери (вони складаються, очевидно, з краплинок сірчаної кислоти з невеликими домішками інших хімічних сполук) її поверхні не видно. Радіолокаційні дослідження, що проводяться як із Землі, так і з автоматичних міжпланетних станцій, дали можливість вивчити рельєф поверхні Венери. На ній виявлено гірські хребти і кратери.
Аналіз вмісту радіоактивних калію, урану і торію у поверх¬невих породах Венери показав, що вони подібні до земних базаль¬тових порід.
Телевізійні камери радянських автоматичних станцій, опущені на поверхню планети, вперше в світі передали на' Землю пано¬рами позбавленої життя кам'янистої місцевості, що їх оточувала: у 1975 р.— у чорно-білому зображенні («Венера-9» і «Венера-10»), а в 1982 р.— в кольоровому («Венера-13» і «Вене¬ра-14»). Атмосферу Венери вивчали за допомогою наукової апаратури, встановленої на повітряних кулях, доставлених на планету радянськими автоматичними станціями, наприклад у 1986 р. станціями «Вега-1 і -2», запущеними для дослідження Венери та комети Галлея з близької відстані (звідси й назва Ве/нера/ та Га/ллея/).
Певно, тільки подальші дослідження зможуть дати відповідь на запитання: чому така подібна до Землі розмірами і масою планета стала в процесі своєї еволюції багатьма характеристи¬ками дуже відрізнятися від нашої?
Незважаючи на серйозні відмінності в природі двох сусідніх планет, дослідження атмосферних процесів на Венері дають ре¬зультати, корисні для розв'язання завдань земної метеорології.
3. Марс. Марс удвічі менший від Землі за діаметром. Його орбіта має значний ексцентриситет, тому, коли Марс знаходиться у протистоянні поблизу перигелію, він сяє на небі, поступаючись яскравістю тільки Венері. Такі протистояння називаються великими й повторюються через 15 і 17 років.
Рік Марса майже вдвічі довший від земного, є там і зміна пір року, бо вісь добового обертання планети нахилена до пло¬щини її орбіти майже так, як земна.
У шкільний телескоп на Марсі можна помітити білі поляр¬ні шапки, темні плями («моря») на загальному оранжево-червоному фоні марсіанських «пустинь».Автоматичні станції-лабораторії, виведені на орбіту навколо Марса, за командою із Землі фотографували поверхню планети й вивчали її атмосферу, існування якої встановлено вже давно. Виявилось, що атмосфера Марса дуже розріджена і її тиск приблизно в 100 раз менший від земного. В основному вона складається з вуглекислого газу. Кисню й водяної пари в ній дуже мало.
Умови на Марсі .суворі. Навіть на екваторі влітку темпера¬тура рідко піднімається до О °С, а вночі вона знижується до суворого морозу (—70, —100 °С). Добові температурні зміни на Марсі досягають 80—100 °С.
Особливо холодно на полюсах (до – 130 0С). За таких умов замерзає не тільки вода, а й вуглекислий газ, які утворюють білий покрив, що його добре видно біля полюсів, проте є він і в інших частинах планети.
В атмосфері Марса (на відміну від Венери) лише іноді можна спостерігати розріджені білі хмари й туман, найчастіше над полярними шапками.
Зрідка на Марсі відбуваються потужні пилові бурі, які три¬вають іноді місяцями й піднімають у повітрю величезну кіль¬кість найдрібніших пилинок. Отже, підтверджується існування там піщаних пустинь, які визначають оранжевий колір Марса в цілому.
Судячи з пилових бур, на Марсі можуть бути сильні вітри, що дмуть із швидкостями десятки метрів за секунду.
Кілька космічних апаратів опускалось на поверхню Марса. Зроблено тисячі фотографій планети з різної відстані, на осно¬ві яких складено докладні карти її поверхні.
Марс, подібно до Місяця й Меркурія, укритий кратерами (мал.).
Форма марсіанських кратерів свідчить про явища вивітрювання й вирівнювання його поверхні. На Марсі виявлено кілька гігантських, мабуть, давно згаслих вулканів. Висота най¬більшого з них 27 км. Між деякими ділянками поверхні планети, як і на Землі, е великі перепади висот. Виявлено на Марсі й каньйони, які за своїми масштабами нагадують земні русла висохлих річок.