ЗОРЯНЕ НЕБО
Сузір'я-ділянки зоряного неба
У темну, безмісячну і безхмарну ніч на небі видно безліч зірок. Здається, важко розібратися в цій величній картині зоряного неба, про яку натхненно писав наш великий співвітчизник М. В. Ломоносов (1711—1765):
«Відкрилася безодня зірок повна,
Зіркам числа нема, безодні — дна».
Ще важче представляється задача перерахувати усі видимі на небі зірки. Але важка на перший погляд, вона стає цілком розв'язною, якщо застосувати правильні способи її рішення. Ці способи створювалися не відразу, а десятиліттями і століттями, і перші з них ідуть своїми коренями в глибоку стародавність. Саме на зорі людського суспільства, коли уперше виникло примітивне виробництво, уже кочовим племенам необхідно було орієнтуватися при переходах з місця на місце для того, щоб відшукати шлях до колишніх місць стоянок. На більш високій ступіні розвитку людського суспільства, при виникненні землеробства, з'явилася необхідність вести, хоча б і грубий, рахунок часу для регулювання сільськогосподарських робіт.
Який же вихід бачили з положення, що створилося, древні народи, що не мали у своєму розпорядженні навіть самих елементарних початків сучасних нам наук? Єдино, що було завжди перед ними, а вірніше, над ними,— це зоряне небо, по якому древні народи стали поступово учитися орієнтуватися на місцевості і вести лік часу. Практична необхідність вивчення зоряного неба привела до зародження науки, що одержала згодом у Древній Греції назва астрономії, що відбулося від двох грецьких слів астрон — зірка і номос — закон.
Але сама назва зовсім не є доказом зародження і розвитку цієї науки тільки в Древній Греції. Астрономія виникла і самостійно розвивалася буквально у всіх народів, але ступінь її розвитку, природно, знаходилася в прямої залежності від рівня розвитку продуктивних сил і культури народів.
Якщо хто-небудь з читачів робив захоплюючу подорож з Москви в Ярославль по Ярославському шосе, той не міг не звернути уваги на порівняно невелике число поворотів на всьому його протязі. Шосе майже прямолінійно, і його повороти зв'язані лише з обходом ярів, болотистих чи місць занадто крутих пагорбів. Але ж Ярославське шосе прокладено в основному по старій проїзній дорозі, що здавна зв'язувала Москву з Ярославлем.
Оба міста — майже ровесники. Москва згадується в літописах з 1147 м,, хоча, судячи з останніх археологічних розкопок у Московському Кремлеві, вона як селище існувала уже в другій половині X в. Ярославль заснований у 1010 р. До цього ж часу відноситься і появу проїзного тракту між двома містами. Яким же шляхом удалося в ті часи прокласти дивно пряму найкоротшу дорогу між двома вилученими друг від друга містами? Так тільки таким же, яким була прокладена не менш пряма дорога між Москвою і Володимиром — орієнтуванням по зірках; інших способів орієнтування в ті часи не було.
Але як же можна орієнтуватися по зірках, якщо їх видно на небі безліч? Здавалося б, легко заплутатися в цьому достатку зірок. От для цього і потрібно було насамперед згрупувати яскраві зірки (яким на небі не так уже багато) у фігури, що добре запам'ятовуються своїми контурами. Такі зоряні фігури — сполучення зірок, чи сузір'я — були виділені, а пізніше до них віднесли і більш слабкі зірки, розташовані в районі сузір'їв. Цілком природно, що різні народи створювали своєю уявою різні сузір'я, а якщо випадково контури сузір'їв і збігалися, те вони іменувалися по-різному. Джерелами назв сузір'їв, як правило, служили міфи про богів, сказання про легендарних героїв і зв'язаних з ними подіях, різні тварини і, нарешті, знаряддя виробництва, використовувані народами в повсякденному житті.
Так, відому групу із семи яскравих зірок, що нагадує обрис ковша, древні греки назвали Великою Ведмедицею. Якщо до цієї групи зірок приєднати слабкі зірки, розташовані поблизу ковша, то при достатній фантазії можна провести границі цього сузір'я так, що вони будуть нагадувати обрису якогось великого звіра.
Грецький міф розповідає про те, що німфа Каллісто була перетворена ревнивою дружиною Зевса Герой у ведмедицю, що зацькував на полюванні собаками її власний син Аркад (Волопас). Зевс дав Каллісто безсмертя, помістивши її на небі у виді сузір'я Великої Ведмедиці. Поруч з Великою Ведмедицею розташовані і її переслідувачі — Волопас і Гончі Пси, але сузір'я Гончих Псів з'явилося на небі лише в XVII в., коли давньогрецький міф був доповнений супутниками мисливця. У Древній Греції сузір'я Великої Ведмедиці називалося також Колісницею, про що згадує Гомер у «Одісеї».