Все про комети
Хвостаті небесні гості — комети завжди при¬вертали до себе увагу не тільки спеціалістів, а й найширших кіл людей. У наш час на зміну всіляким марно¬вірним уявленням про комети прийшло чітке розуміння природного походження цих своєрідних небесних тіл.
Маленьке ядро діаметром кілька кілометрів — єдина тверда частина комети, і в ньому практично зосереджена вся її маса. Маса комет надто мала й зовсім не впливає на рух планет. А планети спричиняють великі збу¬рення в русі комет.
Ядро комети, очевидно, складається із суміші пилинок, твер¬дих грудочок речовини й замерзлих газів, таких, як вуглекислий газ, аміак, метан. З наближенням комети до Сонця ядро про¬грівається і з нього виділяються гази й пил. Вони утворюють газову оболонку — голову комети. Газ і пил, що входять до складу голови, під дією тиску сонячного випромінювання і кор¬пускулярних потоків утворюють хвіст комети, завжди спря¬мований у протилежний від Сонця бік (мал. 62).
Чим ближче до Сонця підходить комета, тим вона яскравіша і тим довший її хвіст внаслідок її опромінювання та інтенсив¬ного виділення газів. Найчастіше він прямий, тонкий, струмени¬стий. У великих і яскравих комет іноді спостерігається широкий, вигнутий віялом хвіст (мал. 63). Деякі хвости досягають у дов¬жину відстані від Землі до Сонця, а голова комети — розмірів Сонця. З віддаленням від Сонця вигляд і яскравість змінюються у зворотному порядку і комета зникає з поля зору, досягнувши орбіти Юпітера.
Спектр голови і хвоста комети має звичайно яскраві смути. Аналіз його показує, що голова комети складається в основному з пари вуглецю й ціану, а до складу її хвоста входять іонізо¬вані молекули оксиду вуглецю (II) (чадного газу). Спектр ядра комети є копією сонячного спектра, тобто ядро світиться відбитим сонячним світлом. Голова і хвіст світяться холодним світлом, поглинаючи і потім перевипромінюючи сонячну енергію (це різно¬вид флуоресценції). На відстані Землі від Сонця комета не га¬рячіша, ніж Земля.
Видатний російський учений Ф. О. Бредіхін (1831 —1904) розробив спосіб визначення за кривизною хвоста сили, що діє на його частинки. Він класифікував кометні хвости і пояснив ряд спостережуваних у них явищ на основі законів механіки
й фізики. В останні роки з'ясу¬вали, що рух газів у прямих хвостах та злами в них спричи¬нені взаємодією іонізованих мо¬лекул газів хвоста з потоком частинок (корпускул), який налітає на них від Сонця і який називається сонячним в і т-р о м. Дія сонячного вітру на іони кометного хвоста переви¬щує притягання їх Сонцем у тисячі разів. Посилення корот¬кохвильової радіації Сонця і корпускулярних потоків викли¬кає раптові спалахи яскравості комет.
І в наш час іноді серед населення висловлюються по¬боювання, що Земля зіткнеться з кометою. У 1910 р. Земля про¬йшла крізь хвіст комети Галлея, де є чадний газ. Однак його домішку в приземному повітрі не вдалось виявити, бо навіть у голові комети гази надзви¬чайно розріджені. Зіткнення Зем¬лі з ядром комети дуже мало¬ймовірне. Можливо, таке зіткнен¬ня спостерігалося в 1908 р. як падіння Тунгуського метеорита. При цьому на висоті кількох кіло¬метрів стався потужний вибух, повітряна хвиля якого повалила ліс на величезній площі.
Особливий інтерес до комет виник у зв'язку з ви¬датною астрономічною подією у 1985—86 pp.— черговим зближенням із Сонцем і Землею знаменитої комети Галлея.
Цю комету було помічено в серпні 1682 року, і одним з перших учених, які її спостерігали, був англійський астроном Едмунд Галлей — один з керівників відомої обсерваторії у Грінвічі, через яку проходить меридіан, прийнятий за нульовий. Згідно з уявленнями, що існу¬вали на той час, комети вважалися небесними тілами, що проникають у Сонячну систему іззовні, з міжзоря¬ного простору, і після проходження поблизу Сонця знову виходять за її межі. За час існування людства у небі Землі з'являлися сотні комет, але астрономи були пере¬конані в тому, що всі вони різні.
Галлей вирішив обчислити орбіти деяких комет, від¬носно яких були відповідні дані спостережень. Ця ро¬бота, пов'язана з подоланням досить значних для того часу обчислювальних труднощів, забрала близько 20 ро¬ків. Галлею вдалося розрахувати орбіти двох десятків комет, що з'являлися в різні роки. При цьому з'ясува¬лася дивовижна обставина: орбіти комет 1531 і 1607 pp. були дуже схожі на орбіту комети 1682 року.
Галлей зробив цілком правильний висновок: це одна й та сама комета, що періодично повертається до Сонця
через кожні 75—76 років. Виходячи з цього, він передба¬чив, що чергової появи тієї самої комети слід сподіва¬тися у 1758 році. І вона справді з'явилася наприкінці 1758 року. Відтоді ця комета носить ім'я Галлея.Подібно до багатьох інших комет, комета Галлея рухається довкола Сонця по дуже витягнутій еліптичній орбіті, віддаляючись від нього на відстань, що у 18 разів перевищує відстань від Сонця до Землі. При цьому площина, в якій рухається комета, нахилена під кутом 18° до площини земної орбіти. На відміну од планет, які обертаються навколо Сонця у напрямі проти годинни¬кової стрілки (якщо дивитися з північного полюсу Землі), комета Галлея переміщується у напрямі за го¬динниковою стрілкою, здійснюючи повний оберт у се¬редньому за 75—76 років.