ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ І ШВИДКОСТІ РУХУ НЕБЕСНИХ ТІЛ ЗА ЇХНІМИ СПЕКТРАМИ
1. Обсерваторії. Астрономічні дослідження проводять у нау¬кових інститутах, університетах і обсерваторіях. Пулковська обсерваторія під Ленінградом (мал. 36) існує з 1839 р. і просла¬вилася складанням найточніших зоряних каталогів, її в минулому столітті називали астрономічною столицею світу. У процесі бурхли¬вого розвитку науки в нашій країні було побудовано багато ін¬ших обсерваторій, у тому числі в союзних республіках. До найбіль¬ших слід віднести Спеціальну астрофізичну обсерваторію на Північному Кавказі. Кримську (поблизу Сімферополя), Бюраканську (поблизу Єревана), Абастуманську (поблизу Боржомі), Голосіївську (у Києві), Шемахінську (поблизу Баку) обсерваторії. З інститутів найбільшими є Астрономічний інститут імені П. К. Штернберга при МДУ та Інститут теоретичної астрономії Академії наук Російської Федерації у Санкт-Петербурзі.
Обсерваторії звичайно спеціалізуються на проведенні певних видів астрономічних досліджень. Тому вони оснащені різними ти¬пами телескопів та інших приладів, призначених, наприклад, для визначення точного положення зір на небі, вивчення Сонця або розв'язання інших наукових завдань.
Часто для вивчення небесних об'єктів їх фотографують за допомогою спеціальних телескопів. Положення зір на одержаних негативах вимірюють відповідними приладами в лабораторії. Не¬гативи, що зберігаються в обсерваторії, утворюють «скляну фото¬теку». Досліджуючи астрономічні фотографії, можна виміряти повільні переміщення порівняно близьких зір на фоні більш від¬далених, побачити на негативі зображення дуже слабких об'єктів. Виміряти величину потоків випромінювання від зір, планет та ін¬ших космічних об'єктів. Для високоточних вимірювань енергії РВІТЛОВИХ потоків використовують фотоелектричні фотометри. У них світло від зорі, зібране об'єктивом телескопа, спрямовуєть¬ся на світлочутливий шар електронного вакуумного приладу — фотопомножувача, в якому виникає слабкий струм, що його підсилюють та реєструють спеціальні електронні прилади. Про¬пускаючи світло через спеціально дібрані кольорові світлофільтри, рстрономи кількісно із великою точністю оцінюють колір об'єкта.
Мал. Головний будинок Пулковської обсерваторії.
2. Радіотелескопи. Після того як було виявлено космічне радіо¬випромінювання, для його приймання створили радіотелескопи різних систем. Антени деяких радіотелескопів схожі на звичайні рефлектори. Вони збирають радіохвилі у фокусі металевого вгну¬того дзеркала, яке можна зробити ґратчастим і величез¬них розмірів — діаметром у десятки метрів.
Інші радіотелескопи — це величезні рухомі рами, на яких паралельно один одному закріплені металеві стержні або спіралі. Радіохвилі, що надходять, збуджують у них електромагнітні ко¬ливання, які після підсилення потрапляють на дуже чутливу при¬ймальну радіоапаратуру для реєстрації радіовипромінювання об'єкта. Є радіотелескопи, що складаються із системи окремих антен, віддалених одна від одної (іноді на багато сотень кіломет¬рів), за допомогою яких проводять одночасні спо¬стереження космічного ра-діоджерела. Такий спосіб дає змогу дізнатися про структуру радіоджерела й виміряти його кутовий роз¬мір, навіть коли він у ба¬гато разів менший за ку¬тову секунду.
Наші уявлення про не¬бесні тіла та їхні системи надзвичайно збагатилися після того, як почали ви¬вчати їхнє радіовипромі¬нювання.
3. Застосування спект¬рального аналізу. Най¬важливішим джерелом інформації про більшість небесних об'єктів є їхнє випроміню¬вання.
Дістати найбільш цінні й різноманітні відомості про тіла дає змогу спектральний аналіз їхнього випромінювання. За допо¬могою цього методу можна встановити якісний і кількісний хіміч¬ний склад світила, його температуру, наявність магнітного поля, швидкість руху за променем зору та багато іншого.
Спектральний аналіз, як ви знаєте, грунтується на явищі дис¬персії світла.
Якщо вузький пучок білого світла спрямувати на бічну грань тригранної призми, то, по-різному заломлюючись у склі, промені, з яких складається біле світло, дадуть на екрані райдужну смужку, що називається спектром. У спектрі всі кольори розміщені завжди в певному порядку.
Як відомо, світло поширюється у вигляді електромагнітних хвиль.
Кожному кольору відповідає пев«а довжина електромагнітної хвилі. Довжина хвилі світла зменшується від червоних проме¬нів до фіолетових приблизно від 0,7 до 0,4 мкм. За фіолетовими променями у спектрі лежать ультрафіолетові промені, які 'невиди¬мі для ока, але діють на фотопластинку. Ще меншу довжину хви¬лі мають рентгенівські промені. За червоними променями знахо¬диться область інфрачервоних променів. Вони невидимі, але прий¬маються приймачами інфрачервоного випромінювання, наприклад спеціальними фотопластинками.