АСТОРОНОМІЯ: ВІД СПОСТЕРЕЖЕНЬ ДО ТЕОРІЇ

Спостереження. Експеримент. Теорія. Одне з основ¬них положень теорії пізнання діалектичного матеріа¬лізму полягає в тому, що процес пізнання людиною навколишнього світу проходить у напрямі від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього — до практики.

Вихідним моментом наукового пізнання є спостере¬ження різних об'єктів і природних процесів. Ці спосте¬реження можуть здійснюватись як за допомогою органів чуттів, так і за допомогою різних приладів та інструмен¬тів, що розширюють можливості цих органів. Безпосе¬редньо чи за допомогою спеціальних пристроїв: елек¬тронних мікроскопів, телескопів, радіотелескопів, інших вимірювальних приладів — дослідник спостерігає плин тих чи інших природних процесів, реєструє події, що відбуваються, проводить потрібні вимірювання.

Маючи органи зору, що здатні сприймати видиме світло, люди почали вивчати Всесвіт з тих об'єктів, які вони могли безпосередньо спостерігати на небі. І протя¬гом багатьох століть астрономія залишалася виключно оптичною наукою. А основним інструментом дослідників Всесвіту був телескоп — прилад, що в багато разів збільшує чутливість людського ока.

Однак можливості астрономічних спостережень об¬межені натуральним ходом природних процесів. Скажі¬мо, планету Марс дослідники Всесвіту можуть спостері¬гати у телескопи з наземних обсерваторій лише протя¬гом кількох місяців у межах кожних двох років. У решту часу Марс губиться в яскравих променях Сонця і прак¬тично недоступний для телескопічних спостережень. А великих протистоянь Марса, коли ця планета най¬ближче підходить до Землі, доводиться чекати роками.

У не менш складному становищі опиняються вчені при спостереженні сонячної корони — зовнішньої оболонки нашого денного світила. З наземних обсерваторій у звичайних умовах корону не видно: її слабке сяйво гу¬биться у променях сонячної фотосфери — найбільш яскравого шару сонячної поверхні, який ми й спосте¬рігаємо на небі у вигляді сліпучого диска.

Звичайно, всередині телескопа можна встановити спеціальну заслінку, що перекривав фотосферу. Але цей метод дає результати тільки на гірських обсерваторіях. Найкращі умови для вивчення сонячної корони вини¬кають тільки під час повних сонячних затемнень, коли диск Місяця перекриває яскраву фотосферу. Але, по-перше, повні сонячні затемнення відбуваються досить рідко, їхніх повторень інколи доводиться чекати рока¬ми, а в одному й тому самому місці повні сонячні затем¬нення звичайно повторюються лише через багато сотень років. Так, за весь час існування Москви, тобто майже за 850 років, у цьому районі відбулося лише три повні затемнення, а чергове спостерігатиметься лише 16 жовт¬ня 2126 року.

По-друге, повна фаза затемнень, під час якої тільки й можна спостерігати сонячну корону, триває лише кілька хвилин.

Десятиріччями, а іноді й століттями доводиться очі¬кувати появи яскравих комет, проходження Меркурія по диску Сонця, спалахів наднових зір у нашій Галак¬тиці. І таких труднощів при вивченні космічних явищ є чимало.

На відміну од спостерігача експериментатор має мо¬жливість безпосередньо активно впливати на об'єкт, що вивчається (нагрівати його, піддавати дії хімічних ре¬човин, механічних навантажень, електричних і магнітних полів тощо), змінювати його стан і спостерігати наслідки таких змін. Експеримент, у принципі, може бути повто¬рений у будь-який час і яку завгодно кількість разів. Крім того, в процесі дослідження експеримент можна видозмінювати, вносити у його постановку певні поправ-

ки і тим самим діставати принципово нові резуль¬тати.

Таким чином, експеримент — дійовіший і ефективні¬ший спосіб наукового дослідження, ніж спостереження.

Поширеною в думка, що астрономія — наука пасив-но-спостережна і в ній, принаймні до створення дослід¬них космічних апаратів, не було місця для експерименту. Однак це помилкове уявлення.

Зрозуміло, дистанційний характер астрономічних до¬сліджень накладав на вивчення космічних явищ певну специфіку, але, з другого боку, астрономічні спостере¬ження, незважаючи на величезні відстані, що відділя¬ють дослідника від об'єктів, які він вивчає, зовсім не такий вже пасивний спосіб вивчення природи, як може здатися на перший погляд. Як підкреслює академік В. А. Амбарцумян, і спостерігач у більшості випадків має можливість активно вибирати об'єкти спостереження відповідно до своїх дослідницьких завдань.