Визначення відстаней і розмірів тіл у Сонячнії системі, та рух небесних тіл під дією сил тяжіння
І. Визначення відстаней і розмірів тіл в Сонячній системі.
Сонячна система, складається з центра, світила – Сонця і 9 великих планет, шо обертаються навколо нього, їх сопутників, багато малих планет, комет і метеоритних частинок (міжпланетного пороху). Обертання Сонця навколо осі Галактики рухається зі швидкістю коло 240 км/с, так один повний поворот воно здійснює пприблизно за 200млн років.
Визначення відстаней .
Середню відстань усіх планет від Сонця в астрономічних одиницях можна обчислити використовуючи третій закон Кеплера. З 40-х років нашого століття радіотехніка дала змогу визначити відстані до небесних тіл за допомогою радіолокації. Вчені різних країн уточнили за допомогою радіолокації відстані до Меркурія, Венери, Марса і Юпітера.
Класичним способом визначення відстаней був і залишається кутомірниї геометричний спосіб. Ним визначають відстані й до далеких зір, до яких метод радіолокації застосувати неможна. Геометричний спосіб грунтується на явищі паралактичного зміщення. Паралактичним зміщенням називається зміна напряму на предмет при зміщенні спостерігача. Щоб вимірювати відстані до тіл Солячної системи, за басис зручно взяти радіус Землі. Спостерігабть положення світла, наприклад Місяця, на фоні далеких зір одночасно з двох обсерваторій. Відстань між обсерваторіями може бути якнайбільшою, а відрізок, що їх сполучає, повинен утворювати з напрямом на на світило кут, по можливості близький до прямого, щоб паралактичне зміщення було максимальним. Визначивши з двох точок А і В напрями на спостережуваний об’єкт, неважко обчислити кут p, під яким з цього об’єкта було б видно відрізок, що дорівнює радіусу Землі. Отже, щоб визначити відстані до небесних тіл, треба знати значення базису – радіуса нашої планети.
Розмір і форма Землі.
На фотознімках зроблених з космосу, Земля має вигляд кулі, освітленої Сонцем, і показує такі самі фози, як Місяць. Точну відповідь про форму й розмір Землі дають градусні вимірювання, в кілометрах довжини дуги 1˚ у різних місцях на поверхні Землі. Цей спосіб ще в ІІІ ст. до н. е. Застосував грецький учений Ератосфен. Тепкр цей спосіб застосовують у геодезії – науці про форму Землі та про вимірювання на Землі з урахуванням її кривизни.
На рівній місцевості вибирають два пункти, що лежать на одному мередіані, і визначають довчину дуги між ними в градусах і кілометрах. Потім обчислюють, скільклм кілометрам відповідає довжина дуги 1˚. Зрозуміло, що довжина дуги меридіана між обраними точками в градусах дорівнбє різниці географічних широт цих точок. Якщо довжина цієї дуги, виміряна в кілометрах, дорівнює l, то при кулястості Землі 1˚ дуги відповідатиме довжина в кілометрах. Тоді довжина кола земного меридіана L, виражена в кілометрах, дорівнює L=360˚n. Поділивши її на 2П, дістанемо радіус Землі. Одну з найбільших дуг мередіана від Північного Льодовитого океану до Чорного моря було виміряно в Росії і Скандінавії в середині ХІХ ст. під керівництвом В.Я.Струве директора Пулковської обсерваторії. Куля, рівновелика нашії планеті, має радіус 6370 км. Це значення прийнято вважати радіусом Землі. Земля третя від сонця планета сонячної системи, яка обертається навколо сонця по еліпсовидній орбіті зі швидкістю 29,705 км/с на середнії відстані 149,6 млн км це є період рівний 305,27 середніх сонячних суток. Середню відстань від землі до сонця, світло проходить за 8год 19сек. Обертання навколо осі викликає зміну дня і ночі, нахил осі і орбіталі навколо сонця викликає зміну пори року. Форма Землі це приблизно – трьох осьовий еліпсоїд. Середній радіус Землі 6371,032 км, екваторівльний 6378,106 км, полярний 6356,777 км, площа поверхності 510,2 млн км квадратних; обєм 1, середня густина 5518 кг/м кубічних.Земля володіє магнітизмом і тісно зв’язаний з електричним полем. Гравітаційне поле Землі утворює сферичеську форму Землю. Представлення про Землю сформолювалось коло 4,7 млрд років тому. В результаті впливу на Землу гравітаціїного поля, і в умовах розігріву земних надр виникли і розвились різні по хімічному складі, агрегатному стані і фізичними властивостями оболочки – геосфери: ядро, мантія, замна кора, гідросфера, атмосфера, магнітосфера. В складі Землі знаходиться залізо (34,6%), кремнії (15,2%), магнії (12,7%). Земна кора, мантія і внутрішня чостина ядра тверді. Від поверхності Землі до центру збільшується тиск, густина, і температура. Більша частина поверхні Землі вкрита світовим океаном. Вона піднімається над рівнем моря на 875 м, пустиня займає коло 20% поверхності суші. Середня глибина океану коло 3800 м. Атмосфера Землі складається з повітря – змішана з азоту і кисню, всьо інше водяна пара, вуглекислий газ, інертні і інші гази.
Паралакс. Значення астрономічної одиниці.Кут, під яким із світла видно радіус Землі, перпендикулярний до променя зору, називається горизонтальним паралаксом. Горизонтальний паралакс Місяця становить 57΄. Усі планети й Сонце значно віддаленіші, і їхніпаралакси становлять секунди дуги. Паралакс Сонця, наприклад, дорівнює 8,8˝. Паралаксу сонця відповідає середня відстань Землі від Сонця, що приблизно дорівнює 150 000 000 км. Цю відстань узято за одну астрономічні одиницю