Джордано Бруно
Спалити—не означає спростувати!
17 лютого 1600 р. на площі Квітів у Римі було спалено видатного італійсь¬кого мислителя Джордано Бруно — філософа, який у сво¬їх поглядах на Всесвіт пішов значно далі від Коперника. Бруно зруйнував кришталеву сферу нерухомих зір та услід за Миколою Казанським обстоював думку про те, що Всесвіт безмежний у просторі й часі...
Джордано Бруно (справжнє ім'я Філіп) народився 1548 р. в містечку Нолі поблизу Неаполя. Його батько був солдатом-найманцем, мати—убогою селянкою. Хлопчиною Бруно було віддано до монастиря, де він пробув де¬сять років. У монастирі Бруно детально вивчив книгу Коперинка “Про обертання небесних сфер” та сміливо ви¬ступив проти поглядів Арістотеля, вказуючи на їхню на¬ївність та невідповідність з даними спостережень. Запі¬дозрений у єресі, Бруно втік з монастиря, залишив Іта¬лію і з 1574 по 1591 р. тинявся по різних країнах Євро¬пи, побував у Швейцарії, Франції, Англії та Німеччині.
У цей час Бруно пише свої славетні книги, блискуче виступає у диспутах, і скрізь врешті-решт його змушують припинити пропагування своїх ідей. Сановник, який да¬вав згодом висновок про його єретичну діяльність, писав, що це “один з видатних умів, які можна собі лише уяви¬ти, людина неабиякої начитаності та величезних знань”.
Бруно рішуче виступив проти церкви і релігії взагалі, він вважав їх найсерйознішою перешкодою на шляху роз¬витку науки. Повернувшись до Італії, він дуже швидко потрапив у тенета інквізиції і після семирічного перебування у тюрмах зійшов на вогнище.
На думку багатьох біографів Бруно, він, можливо, і не загинув би на вогнищі, якби не його виступи проти мо¬настирських прибутків та маєтків, не вимагав їх конфіскування. Саме на цьому питанні, як випливає з протоко¬лів допитів, інквізитори зосередили свою основну увагу. Як відомо, на судовому процесі про вчення Коперника мова взагалі не йшла. Як зауважив відомий англійський астрофізик Дж. X. Джінс (1877—1946), церква засудила Бруно за його вчення про множинність світів, бо, мовляв, “важко уявити собі, що церква могла б зробити інше, ос¬кільки здавалося зовсім нечестивим припускати, що ве¬лика драма падіння людини та її спокути, в якій брав участь син божий, могла відбутися на якійсь малій сце¬ні, а не в центрі всесвіту”.
Перша з великих книг Джордано Бруно “Бенкет на попелі” вийшла в Англії 1584 р. Вона складається з п'я¬ти діалогів, які ведуть чотири співбесідники, і присвяче¬на головним чином пропаганді астрономічних ідей Копер¬ника. Тут Бруно висловлює свої погляди про безмежність Всесвіту, про незліченність світів. Ці ідеї він розвинув далі у книгах “Про причину, початок і єдине” (1584 р.), “Про безмежність, всесвіт і світи” (1584 р.) та “Про не¬вимірне та незліченне” (1591 р.). У цих книгах Бруно ви¬ступає як один з основоположників сучасного матеріалі¬стичного природознавства, викладаючи вчення про мате¬ріальну єдність світу, безмежного в просторі й часі.
Послухаймо передовсім, що говорив Джордано Бру¬но про Коперника та його вчення: “Ця людина не нижча ні одного з астрономів, які були до нього, якщо не гово¬рити про послідовність в часі, людина, яка за природною розсудливістю стояла набагато вище Птолемея, Гіппарха, Евдокса та всіх інших, що йшли їхніми слідами. Йому ми зобов'язані звільненням від деяких фальшивих при¬пущень загальної вульгарної філософії, якщо не сказа¬ти, від сліпоти. Проте він недалеко від неї відійшов, ос¬кільки, знаючи математику більше ніж природу, не міг настільки заглибитися й проникнути в останню, щоб зни¬щити корені вагань і фальшивих принципів, чим цілком усунув би всі протидіючі труднощі, звільнив би себе й ін¬ших від багатьох непотрібних досліджень та фіксував би увагу на справах сталих та певних. При всьому цьому хто може сповна звеличити великий дух його, який звер¬таючи мало уваги на дурну масу, міцно стояв проти те¬чії протилежної віри і, хто майже не був озброєний жи¬вими доказами, все ж, підбираючи нікчемні та заржавілі уламки, які можна отримати з рук давнини, заново їх опрацював, з'єднав і настільки злучив своєю більше ма¬тематичною, ніж природничо-науковою мовою, що пере¬творив справу, яка була смішною, низькою та зневаже¬ною, на справу поважну, цінну... Хто ж буде настільки підлим та неввічливим стосовно до праці цієї людини, яка, навіть якщо забути те, що вона зробила, була посла¬на богами, як світанок, котрий мав передувати сходові сонця справжньої античної філософії, протягом віків по¬хованої у темних печерах сліпоти та злого, безсоромного, заздрісного неуцтва; хто побажає, звертаючи увагу на те, що вона не могла зробити, швидше помістити її в ря¬ди стадної маси, яка біжить, яку ведуть і яка падає вна¬слідок послуху грубій і низькій вірі, ніж включити у чи¬сло тих, які могли піднятися завдяки своєму щасливому розумові...”
Про себе та про своє вчення Бруно, прибравши ім'я Ноланець, говорить устами одного із співрозмовників:“Ноланець... перед лицем здорового глузду ключем найстаранніших досліджень відкрив ті притулки істини, які можуть бути нами виявлені, оголив скриту під покровом природу, розкрив очі у кротів, вилікував сліпих, які не могли підняти очі, щоб глянути на свій образ у дзерка¬лах, що з усіх боків оточували їх, розв'язав язик у німих, які не вміли та не могли здійснити цей ривок духа впе¬ред,.. це він змусив людей побувати на Сонці, Місяці та інших згаданих світилах, наче б то люди були їх первіс¬ними мешканцями; він показав, наскільки подібні і не¬подібні, більші або гірші тіла, які видно як віддалені від того тіла, на якому перебуваємо ми самі; він відкрив нам очі, щоб ми побачили те божество, цю нашу матір, котра на своєму хребті годує і живить нас...