Церква і наука
Астрологія – зірка, вчення – псевдонаука, яка грунтується на визнанні безпосереднього зв'язку між розташуванням і рухом небесних тіл (головним чином планет) та явищами суспільного життя. Астрологія намагається довести наявність впливу світил та їхнього руху на “долю” людей, передбачити майбутнє, погоду, тощо.
Зародилася в стародавніх країнах. За середньовіччя розвинулася в країнах Європи. Серед відомих представників астрологів 16-17 ст. французький астролог Нострадамус та Ж.Б.Морен. На певному етапі Астрологія сприяла розвиткові спостережної астрономії. Астрономія науковість. Астрономія доведена відкриттям М. Коперніка і дальшим прогресом науки.
Проте й тепер Астрономія поширена в багатьох капіталістичних країнах.
Церква і наука.
Вчення Коперніка завдало першого відчутного удару по релігійному світогляду. І справа була не тільки в тому, що руйнувалася релігійна карта світу. Руйнувалися уявлення, які церква оголосила абсолютною непогрішимою істиною. А це не могло на викликати сумніви у непогрішимості й інших релігійних догм. Почався процес поступового ослаблення релігійної влади над умами людей, вивільнення мас від впливу релігійного світогляду.
Як же розвивалися “стосунки” між церквою і наукою від середньовіччя до наших часів? Внаслідок діяльності Коперніка, Бруно, Галілея церква вже в середні віки була змушена певним чином переглянути свої позиції. А в дальшому зміна історичних умов не раз змушувала захисників релігії пристосовуватися до нових обставин. Особливо чітко цей процес пристосування можна простежити на прикладі католицької церкви.
Минає два сторіччя, настає ХІХ вік. Нова капіталістична формація завойовує провідні позиції в суспільстві, зростає й рол науки. Католицька церква не може ігнорувати цю обставину. І на Ватиканському соборі у 1869-1870 рр. було проголошено тезу про можливість пізнання Бога природним світлом розуму через пізнання сучасного світу. Але на той час це була ще не стільки спроба зблизити релігію з наукою, скільки відображення прагнення церкви нейтралізувати значення наукових відкриттів, запобігти їхньому впливу на уми людей. Тому настійливо повторювалося, що не слід покладати особливо великі надії на людський розуму, і всіляко підкреслювалось, що наука не повинна вступати у суперечність з істинами віри, а лише сприяти їх обґрунтуванню.
Було урочисто заявлено, що церква позитивно оцінює науковий прогрес і віднині не зазіхатиме на свободу наукового дослідження і самостійність науки.
У листопаді 1979 р. черговий глава римської католицької церкви Іоан Павло ІІ уперше офіційно визнав, що великий італійський учений Галілео Галілей несправедливо постраждав внаслідок переслідування з боку церкви. Папа заявив, що інквізиція силою примусила Галілея відректися від учення Коперніка.
Ця акція ще раз свідчить про те, що сучасна церква готова піти на будь-які словесні поступки, щоб створювати видимість відсутності протиріч між релігією і наукою і підтвердити можливість їх “мирного співіснування”.
Істинний смисл такої тактики цілком очевидний. Якщо сучасна релігія нічого не може протиставити науковим даним по суті, якщо вона не в силі боротися з наукою прямо й безпосередньо, то слід зобразити справу так, ніби наукова діяльність дана від Бога і тому не тільки не суперечить релігії, а й з необхідністю має приводити до Бога.
Бог не досяжний засобами науки, твердять, деякі богослови, він перебуває за її межами. Тому свідчення його існування слід шукати в “білих плямах сучасного природознавства”, в тих проблемах, які науці не вдається розв'язати.
Можливо і наукові прогнозування дещо іншого роду. Якщо наукова теорія правильно відображає певне коло природних явищ і зв’язки, що діють між ними, то вона здатна передбачити і такі явища, які існують. Але ще не відкриті. Іншим словами, наукова теорія має велику евристичну силу, вона не тільки пояснює а й організовує відкриття нового. Певним чином спрямовує наукову діяльність, допомагаючи усвідомлено шукати нові факти.