Міські будинки
Багато творчості, майстерства і мистецького чуття вкладали теслярі до таких частин будови, як підсіння і фронтони. В підсіннях помічаємо дотепні конструкції споювання стовпів (колон) з горішніми балками (перекриттям), де часто уживається шостикутньої форми отворів.
Таке споювання поземного перекриття з повненими стовпами відбувається звичайно за поміччю скісних «обрусів» чи «луток», що мають дуже дотепну конструкцію і форми, що рівночасно служать і за мистецьку оздобу. У фронтонах, різноманітний поділ площ, декоративно уложених дощок і прикраси різьбою, становили особливу амбіцію майстрів, що конкурували поміж собою в помислах і майстерстві. Окремі елементи, як звізди, «рожі», «сяйва» мали тут символічне значення, зв’язане ще з культом сонця. Світові стилі ренесансу і барокко найбільше відбивалися в таких деталях як форми вікон, дверей, профілі стовпів, ґзимсів, оздоби дверей, тощо.
Дуже інтересні будови з підсіннями були колись на крайньому південному заході України, т. зв. Лемківщині, що своїм типом наближалися до будов середньої Європи, зокрема Шлеська, Словаччини і Моравії. Один рідкий рисунок дає нам поняття про таку будову в містечку Мушині над Попрадом.
Деревяні будови по невеликих містах і містечках були всюди поширені ще в початку XX ст., особливо в Галичині. Хоч вони були дуже занедбані, одначе інтересні своєю розв’язкою верхнього поверху (під дахом) та інш. особливостями. Ще під час першої світової війни були знані гарні будинки з колонками, підсіннями і різьбами в таких місцевостях Поділля, як Чортків, Бучач, Тлусте, Язлівці, Кам’янець, Ярмолинці, Скала, Яришів, Зіньків і багато інших.
Своєрідні типи більших мешкальневих домів були колись відомі в Кам’янці (зовсім зруйноване місто під час війни 1941 р.) та інших містах Поділля. Не менше інтересні віллі і більші двори були також на Волині, з розвиненими ґанками і мезанінами (Кремінець, Луцьк, Рівно).
Донедавна зберігалися також більші дерев’яні будинки кол. української старшини, особливо в окрузі Чернігів, Київ, Полтава. Найкраще була збережена і почасти досліджена будова в Лебединцях, пов. Прилуки. Це одна з найбільш вдалих спроб половини XIX ст. відродити український архітектурний стиль. Власник його Г. Ґалаґан найперше доручив архітекторі Є. Червінському зібрати архітектурний матеріал з різних пам’яток старовини, а вже на основі зібраного матеріалу запроектувати нову будову. Будинок Ґалаґана було побудовано в 1854 році. Особливістю будови є засаднича симетричність, але без пунктуального його дотримання. В дійсності розподіл приміщень з різними ґанками, верандами і ґалерейками, дає цінний зразок вільної композиції і особливої мальовничості в характері старого українського мистецтва. Не менше інтересні тут деталі – засувні, злучені (подвійні) вікна, ковані двері, різьблені колонки і меблі; взагалі внутрішнє урядження типове для української архітектури старих часів. Надпис на сволоку будинку яскраво свідчив про намір будівничих: «Сей дім збудований для оживлення переказів про життя предків і пам’яті нащадків».До міського дерев’яного будівництва належать також старі жидівські молитовні доми чи звані синаґоґи. Вони в загальних рисах мають форми більших міських будинків і дворів. Заложення синаґоґ на Україні, подібно як на Литві і Польщі, одного типу. План складається з головної залі для молитви, звичайно квадратової форми, до якої примикає одно або два вузьких приміщення для жінок, найчастіше як балкон (на поверсі). Крім того, є сіни, зал зібрань (кагальних провідників) і часами школа релігійної громади («хедери»). Головний зал для молитви звичайно вища від інших приміщень, буває розмальована орнаментом і символічними відображеннями рослин і тварин: леви, олені, зайці, слони, однороги, бики, птахи, риби тощо. В залі, в особливій різьбленій шафі, т. зв. «уреккойдеш», що стоїть на підвищенні по середині одної стіни, постійно зберігається «тора». По середині залі на підвищенні стоїть «біма» зі столом, на якому читають «тору». Над столом з торою, звичайно роблять рід кіоску з накриттям (балдахином). Досі не було певно встановлено звідки саме прийнявся описаний тип сінаґоґи, зокрема план будови. Припущення Берсона, що цей план могли принести на Україну і Польщу зі Шлеська з католицьких костелів, зовсім не пересвідчує.
Автор порівнюючи сінаґоґи Східньої Європи з іншими будовами релігійних культів, прийшов до висновку, про їх велику подібність з арабськими, магометанськими мечетями в Іспанії. Ця подібність виявляється головно в розміщенні, коли через вузькі сіни (галю) входиться до продовгастого приміщення, а вже з нього ведуть двері до головної залі молитви. Що цей план будови прийшов саме з Іспанії, можна пояснити тим, що жиди в добі арабської влади в Іспанії, як відомо, користувалися не тільки повною релігійною свободою, але мали і привілеї. Тому при їх пізнішому розселенню по Європі, зокрема в Польщі, Литві і на Україні, поширювали традиційні плани колишнього свого осередку в Іспанії.
На Україні перекриття сінаґоґ мало чим відрізнялося від перекриття інших містечкових будов і «дворів» та палат шляхти. Дах перекривався звичайно на 4 схили, з фронтонами на зразок гуцульських будов, при чім дах, як у всіх бароккових будов, мав кілька кондиґнацій. Назовні, особливо з головної фасади, сінаґоґи часто мали опасання і ґалерейки на гарно різьблених колонках, подібно до міських будинків з «підсіннями». Головний зал сінаґоґи часами мала баню на вісімці з шатровим накриттям, зовсім подібну до бань українських церков, але ця баня ховалася в даху і назовні її зовсім не було видно. Також і окремі деталі, як вікна та ін. в характері церковного будівництва. Все це промовляє за тим, що будівничими сінаґоґ були ті самі українські майстри, що будували церкви та міські будинки. Відомий дослідник архітектури сінаґоґ М. Берсон, просто говорить, що не знає такого випадку, щоб будівничим сінаґоґ була особа гебрейського віроісповідання.