АРХІТЕКТУРНІ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ З РОСІЄЮ

З усіх творчих загадок життєвого шляху Зарудного одна видається особливо важкою: яким способом і де він набув своєї вражаючої архітектурної майстерності? Здебільшого в документах, що стосуються службового проходження визначних діячів культури, завжди трапляється один - або скарга на несплату грошей, або прохання про віддяку за заслуги перед державою, де претендент сповіщає, скільки йому років. Досі в жодному подібному документі таке власноручне свідчення Зарудного мені не траплялося, тому рік його народження все ще залишається невідомим. Він помер у 1727 році. Навряд чи він міг бути дуже юним у 1690 році, коли ми його вперше бачимо в Москві як гінця самого Мазепи. Якщо припустити, що йому було тоді років з тридцять, то приблизна дата його народження припадає на 1660 рік, отже, на службу він вступив і будував Меншикову вежу в розквіті сил, приблизно в 41- 46 років, а помер у 67 років.

Якщо слушне припущення, що батьківщина Зарудного Західна Україна, то він міг доволі надивитися на декоративні прийоми західно-українських церков і польських костелів, добре їх вивчити. Про це, до речі, переконливо свідчить любов Зарудного до декоративних штофів і шнурів з китицями як у тканині (рака Олександра Невського, іконостас у Таллінні), так і в дереві (іконостаси в Петропавлівському соборі й царська ложа в Дубровицях).

Та не виключена й безпосередня участь Зарудного у зведенні будівель гетьманської України як учня, а потім і помічника таких майстрів, як Старцев або Аксамитов. Зв'язок приїздів гінця Мазепи з його супліками щодо примушення Старцева закінчити в Києві церкви Братського й Миколопустинського монастирів, які той не добудував, також наводить на думку про тісну пов'язаність їх обох. Крім того, суто український вигляд Микільської церкви настільки випадає з-поміж будь-яких зразків московського будівництва, що хочеться припустити участь в її будівництві українця Зарудного на правах учня й друга[...]

Як було б важливо, щоб Академія архітектури УРСР серйозно й безпосередньо зайнялася всебічним вивченням своєї дорогоцінної архітектурної спадщини, хоча б з метою натрапити на якісь сліди можливої участі Зарудного в спорудженні деяких збережених дотепер пам'яток. Чи може бути щось вдячніше від цього завдання, здатного, якщо випаде удача, ще вище піднести значущість внеску України в російську культуру?

(1954 р.)

Список використаної літератури

1. Грабарь И. История русского искусства. -Т.2.-С.396-400.

2. ЦДАДА. - Ф. 124. - Малоросійські справи, 1700р.-Спр.83.-Арк.1.

3. ЦДІА. - Ф. Києво-Печерської лаври, справи загальні. - Оп.1. - Спр.5. - Арк.43 (Повідомлено Академією архітектури УРСР).

4. ЦДАДА. - Малоросійська експедиція Сенату. - Кн. 1765. - Арк.85.

5. Контракт на строительство церкви конца XVII века. - Из вечистой книги 1693 года// Киевская старина. - 1884. - Т.8. - С.423 - 424.

6. Холостенко М. Архітектура Радянської України. - К" 1940. - С.22-24.

* Помилка І.Грабаря. Глухівсько-Петропавлівський монастир міститься поблизу с.Будищі, за 20 км на південь від Глухова (Прим. ред.).

7. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. - Чсрнигов, 1873. - К.З.-С.209-210.

** Нині храм частково відреставровано (Прим. рсд.).

8. ЦДАДА. - Малоросійські справи. - Спр.29; Держархів. - Розд. XXVI. - Спр.1. - 4.1. -№ 32. - 17 груд. 1705 року: "Архітектурних і кам'яних різьбярських справ майстер Григорій Іванів син Устинов суплікою прохав відпустити його до Ніжина, де він підрядився побудувати протопопові Павлу Васильовому синові кам'яну церкву".