Архітектура ХІХ-ХХ століть
Україна проголосила державну незалежність, настали новітні часи духовного та культурного відродження, утвердження та розбудови сучасної демократичної Української держави. В 1992 р. архітектурною елітою Києва відроджується Українська академія архітектури, прийшло пожвавлення і в архітектурно-будівельну діяльність, ширше запроваджуються архітектурні конкурси, ведуться активні пошуки прогресивних шляхів розвитку сучасної української архітектури. Почали активно відновлювати пам’ятники архітектури вітчизняної спадщини.
Мова сучасної архітектури все частіше стає інтернаціональною, плюралістичною за творчим спрямуванням, водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, концепцій, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі. Отримують нове вирішення масштабні містобудівні комплекси. Сучасні високі технології надають необмежені можливості для пошуків ноу-хау в розвитку новітньої української архітектури. В творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаємо прояви постмодерну та інших стильових шукань, як віддзеркалення глобалізації сучасного світового архітектурного процесу. При цьому в будовах такого стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових сучасних — легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л.Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О.Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С.Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В.Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О.Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І.Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. У названих об’єктах можна відзначити різноманітні прояви сучасної естетики, пошуки авторської архітектурної своєрідності, намагання врахувати існуюче історико-культурне середовище, по-новому вирішити архітектуру спроектованих будівель. Але воднораз інколи гонитва за «новим» призводить до появи в історичній забудові «модної» ерзац-архітектури — вчорашніх днів сучасного західного істеблішменту. Хотілося б зауважити, що тільки ті архітектурні твори, які є високими творчими досягненнями національної культури, стають надбанням прогресивного світового архітектурного процесу.Отже, в архітектурі XIX ст. переважав в основному стиль кла-сицизму. Національна своєрідність українського класициз¬му виявилась у збереженні кольорової гами споруд, типо¬вої для бароко (блакитний з білим і золотим). У стилі кла¬сицизму зводяться житлові будинки, адміністративні установи, освітні заклади. На 30-ті—40-ві роки XIX ст. при¬падає будівництво університету в Києві (арх. В. Беретті), театрів у Києві, Одесі, Полтаві.
У середині XIX ст. архітектуру Львова доповнюють гро¬мадські споруди стилю класицизму, зокрема Український драматичний театр ім. М. Заньковецької (арх. Л. Пихаль, І. Зальцман), Політехнічний інститут (арх. Ю. Захаревич), Наукова бібліотека по вул. В. Стефаника, так званий Ос-солінеум (арх. П. Побіле та Ю. Бем).
В архітектурі другої половини XIX ст. втрачається сти¬льова єдність. Це зумовлено швидкими темпами зростан¬ня міст, великими масштабами їхньої забудови.
Однак і в архітектурі цього періоду є цінні здобутки, ви¬конані в стилі неокласицизму та "віденського бароко". В цьому стилі споруджено будинок Галицького сейму у Львові (арх. І. Гохбергер). У цьому будинку тепер розміщений уні¬верситет ім. І. Франка. До зразків цього стилю належать такі споруди Львова: Музей етнографії та художніх про¬мислів (арх. Ю. Захаревич), будинок залізничного вокзалу (арх. В. Садлівський).
При забудові Києва домінує стиль "французького від¬родження". У такому стилі споруджено Український дра¬матичний театр ім. І. Франка (арх. Г. Шлейфер, Є. Братман), національний оперний театр (арх. В. Шретер).
Наприкінці XIX — початку XX ст. в українській архі¬тектурі відбувається становлення нового напряму, що дістав назву стилю модерн.
У стилі модерн збудовані перший в Україні критий ри¬нок (Бесарабський) у Києві (арх. Г. Гай), міська залізнич¬на станція (арх. О. Вербицький), власний будинок знаме¬нитого київського архітектора В. Городецького.
В сучасних умовах реконструкції міст надзвичайно гостро постає проблема гармонійного поєднання нової архітектури та існуючого історико-архітектурного середовища. Адже архітектура як великий ідентифікатор національної самобутності та регіональної своєрідності відображає художнє світовідчуття, ментальність, культуру та буття українського народу на всіх щаблях його історичного розвитку. Наш славетний Київ — скарбниця шедеврів вітчизняної історико-культурної спадщини і одночасно сучасне динамічне місто, яке активно розвивається. Кожна епоха вносить свої особливості в його розвиток, і цей процес безперервний. Хотілося б, щоб менше вносилося негативних рис в сучасний образ нашої столиці. Це важлива культурно-екологічна проблема архітектури сьогодення — гармонізації нової забудови міста з унікальними природними ландшафтами та дорогоцінними пам’ятками вітчизняної історико-архітектурної спадщини.