Міські ратуші

Комплекс ідеологічних чинників вплинув на виникнення феномену ратуші у Бучачі. Її будівництво свідчить про появу нового етапу у розвитку міста, а також про міцний творчий зв’язок між скульптором та архітектором. Ратуша в Бучачі зведена вже у новому місті, незважаючи на те, що на старому ринку було досить місця. Лише нова локалізація могла сприяти її інформативно-символічному впливові на свідомість бучацьких міщан. Миколай Потоцький, канівський староста і фундатор ратуші, бажаючи прославити своє ім’я, також вплинув на орієнтацію головного фасаду цієї споруди. Головний фасад звернутий до заходу, тильний до старого міста. Зухвальство нового Бучача неабияке, але саме це показує, наскільки важливою спорудою у місті була ратуша та наскільки принциповим було її значення для задоволення амбіційности аристократів. Вимоги Потоцького також торкалися архітектурного вирішення фасадів, які естетично перевершували ратушу у Львові. Для реалізації своєї мети Микола Потоцький залучає архітектора Бернарда Меретина та скульптора Івана Георгія Пінзеля. Власне цей тандем став основою успіху. Біографія Пінзеля пов’язана з будівництвом ратуші у Бучачі. Лише після завершення будівельних робіт скульптор зміг одружитися [6]. У цей час йому було близько тридцяти років. Декораційні роботи на ратуші довели його майстерність, а шлюб відкрив дорогу до отримання права майстра і заснування майстерні [7]. Спільна робота на будівництві з Меретином також завершилася тим, що хресним батьком першого сина Пінзеля (якого назвали Бернардом) став саме Меретин [8]. Отже час спорудження ратуші у Бучачі став для Меретина і Пінзеля періодом самовираження і початком спільної творчої діяльності. Також варто зазначити, що Бернард Меретин переважно розробляв проекти, а їхню реалізацію провадили будівничі. В Бучачі відповідальність за дотримання ідеї проєкту лежала на Іванові Георгієві Пінзелі, який з родиною мешкав у місті і добре знав його середовище.

Власне знання і розуміння простору міста, його соціальної та професійної стратифікації, присутності аристократичної культури та сформованої інституції міського управління мали вирішальне значення в процесі формування будівель ратуш. Наповнення ратуш прозорим смислом та значенням свідчить про їхню символічну знаковість. Приклади досліджуваних будівель із таких міст як Львів, Самбір, Рава-Руська, Жовква, Дрогобич, Янів, Сокаль, Белз, Судова Вишня, Городок та ін., свідчать не так про «презентацію предмету або подій, як про свідомі посилання і результати свідомості» [9]. Тому можна сказати, що ратуші є знаками культури та посередниками, в основі яких лежить «ідея долучення людини до світової вистави, яку вона оглядає» [10]. Якщо пригадати зміни політичних режимів у містах Галичини, то одним із найперших актів нової влади було підняття прапора власне на ратуші та проголошення нових декларацій, публічні страти перед ратушами або ув’язнення міщан у її пивницях. Функціональне розв’язання цих споруд у своїй основі зосереджує також ідею авторитарного правління містом.

Описуючи невелику кількість ратуш, але визначаючи їхню теоретичну систему, можемо говорити про те, що вони є «у стосунку до ідеології способами (або можливостями) її вираження» [11].За межі цього короткого огляду ратуш винесено принципи і закономірності архітектурно-планувальних типів, як також стилістичні характеристики архітектурного вирішення фасадів. Окреме дослідження в майбутньому планується провести у ратуші Львова, яка є вираженням ідеології метрополій. Поза увагою залишилися дерев’яні ратуші, а також ратуші міст центральної України, у яких виявилися риси синтезу ідеології двох пограничних імперій – Австро-Угорської та Російської [12].

Література

1. Рычков П.А. Градостроительная эволюция Станислава в XVII-XIX вв. // Архитектурное наследство. – Москва. 1996, № 41. – С. 83.

2. Liske X. Cudzoziemcy w Polsce. – Lwow, 1876. – С. 172.

3. Kowalczyk J. Sebastiano Serlio a sztuka polska.– Wroclaw, 1973. – С. 214.

4. Czolowski A. Janusz B. Przeszlosc i zabytki wojewodstwa Tarnopolskiego. – Tarnopol, 1926. – С. 183.

5. Wojewodztwo Tarnopolskie. – Tarnopol, 1931. – С. 443-444.

6. Ostrowski J. Jan Jerzy Pinzel – zamiast biografii. // Sztuka kresow wschodnich. – Krakow, 1996, t. 2. – С. 363.

7. Ibid. – С. 364.

8. Ibid. – С. 367.