Архітектура стародавнього єгипту (XXX – IX ст. До н.е.)
Храми Середнього царства продовжують розвивати осьові композиції (рис.2.17, на задньому плані). Поминальний храм Ментухотепа І складався з двох східчастих терас, оточених критими колонадами. З центру храму виростала піраміда на масивному цоколі з основою 21x21 м, з кам'яним каркасом, заповненим малими блоками й щебінкою й облицьована плитами з білого вапняку. Піраміда панувала над цим фантастичним багатоколонним храмом, проте вона була тільки кенотафом – тобто надгробком, спорудженим не на місці поховання померлого – поховальну камеру вирубали перед підніжжям скельного масиву; святилище та поминальний храм були побудовані перед його обтесаними і вирівняними стінами.
Поминальний храм на честь цариці Хатшепсут, який побудували на самому початку Нового царства, також мав осьову композицію. Він складавася з трьох величезних терас.
Основним мотивом архітектури цього комплексу, як і в храмі Ментухотепа І, являються відкриті колонади. Колони портиків мали прямокутний поперечний переріз. Колонади на фасаді споруди стали важливою новиною – в Стародавньому царстві пам'ятників, де відкриті портики були б основним мотивом архітектури всього комплексу, не існувало.
В епоху Середнього царства фараонів почали ховати у підземних гробницях, які, щоб уникнути їх пограбування, були розташовані у потайних місцях пустель (рис.2.18). На відміну від прямокутних стовпів храмів Ментухотепа і Хатшепсут тут стовпи портика вже восьмигранні.
Подальший розвиток колон в епоху Середнього царства показує рис.2.19. Восьмигранну колону потім заступає 16-гранна з неглибокими жолобками (канелюрами) на кожній грані. Це так звана протодорійська колона. Завершує її квадратний плінт, а під нею знаходиться кругла тесана база. Це колони чисто кам'яного стилю. Та на додаток з'явилися колони, що стилізовано відтворювали рослинні форми, їх тіла нагадують жмутки лотоса, капітелі – його нерозпуклі пуп'янки, а бази символізують землю.
Дослідження руїн довело, що для захисту міст на кордонах країни єгиптяни зводили могутні фортеці, особливо на півдні, де Єгипет межував із царством Куш та Нубією (рис. 2.20). Міський центр Бухена, де були розташовані палац, будинки урядовців, зерносховища, гробниці та площа для проведення парадів, захищало подвійне кільце фортечних мурів. Круглі башти входили до складу долішніх стін, прямокутні – до горішніх. Горішні стіни мали висоту 11, а товщину – 4,5 м. Стіни та башти завершувалися зубцями, за якими ховалися оборонці. Прямокутні башти мали спеціальні навіси, з яких на голови обложників можна було жбурляти каміння і т.ін. Продумане розміщення бійниць дозволяло захисникам тримати наступаючого ворога під перехресним вогнем. Бараки для воїнів, будинки для їх родин, стійла для віслюків (у
добу Середнього царства єгиптяни коней ще не мали) находилися у кільці обороних споруд та стін.
Землероби, що оселялися довкола міст, зводили будинки з неопаленої цегли-сирцю (рис. 2.21). Єгиптяни винайшли спосіб зводити стіни без риштування (бо деревини було мало). Під час будівництва щокова стіна являла собою сходи, якими будівничі піднімалися до місця роботи та підносили матеріали. Колони були з в'язок очерету, який обмазували глиною, підлоги – земляні, щільно утрамбовані. Навіси захищали мешканців від сонця. Влітку родина часто спала на даху під наметом з очерету.У містах, де землі було мало, єгиптяни зводили доми в декілька поверхів (рис.2.22). На нижньому – торговельні крамниці, ділові контори, на верхніх – житлові кімнати. Мешканці проводили багато часу на дахах домів, бо тут було трохи прохолодніше. Ніяких громадських каналізаційних систем не існувало, стоки зливали в канави, річку або просто на вулиці.
Тільки в період Нового царства, коли визначну роль у політичному житті країни стало грати могутнє жрецтво, формується тип єгипетського храму (рис. 2.23, 2.24, 2.25), котрий майже без змін проіснував багато століть. Від завершення храму Хонсу в Карнаку (рис.2.24) до завершення майже такого ж храму Хора в Едфу (рис.2.23) минуло 1096 років. Тривале збереження традицій характерне для єгипетського будівництва. Композиція цих типових храмів, як і звичайного житла, підкреслено осьова. Це витягнутий прямокутник зі входом з його короткого боку. До входу зазвичай вела алея сфінксів – статуй стражників від злих духів у вигляді фігур лежачих левів з людськими або баранячими головами (баран – священна тварина у стародавніх єгиптян). Вузький невеликий вхід містився між двох могутніх веж (пілонів), що мали форму зрізаних пірамід. Перед пілонами установлювали величезні статуї сидячих фараонів і високі обеліски. Якщо обеліски мали різну висоту, то нижній висували трохи вперед, щоби вони здавалися однаковими. За входом знаходився перестильний (обнесений колонадою) двір, далі йшли колонні (гіпостильні) зали. Висота храму безперервно, починаючи від пілонів, знижувалася. Таємниче святилище храму містилося у найбільш віддаленому, низькому і темному місці будівлі. Дослідження виявляють, що співвідношення розмірів частин будівель не були випадковими. Пропорції грунтувалися на співвідношенні простих чисел. При цьому як будівельний модуль (одиницю міри) використовували розміри блоків. Часто вживали відношення сторін єгипетського трикутника – прямокутного трикутника з відношенням сторін 3:4:5.