Львівський собор 1946 р
ЛЬВІВСЬКИЙ СОБОР 1946 («Собор Греко-Католицької Церкви») - псевдособор Української Греко-Католицької Церкви, який відбувся 8-10.3.1946 у соборі св. Юра у Львові.
Після смерті митрополита А. Шептицького (1.11.1944) за ініціативою радянських органів держбезпеки та особисто Й. Сталіна розпочалась ліквідація Української Греко-Католицької Церкви як нежалежного від радянських органів влади національного інституту та єдиної ланки зв'язку українців із Заходом.
Радянські засоби масової інформації розгорнули широку кампанію звинувачень церкви у коллабораціонізмі з німецькими нацистами та. підтримці українського руху Опору.
11.4.1945 відділи військ НКВС оточили собор св. Юра у Львові і заарештували митрополита Й. Сліпого, єпископів Н. Будка і М. Чарнецького (в червні 1946 засуджені до тривалих термінів ув'язнення), прелатів О.Ковалевського і Л. Куницького, цілий ряд священиків. Їм було заявлено, що греко-католицька церква з цього часу ліквідована. В цей же день співробітники органів держбезпеки заарештували у Станіславові єпископів Г. Хромишина та І.Латишевського. В 1945-46 все вище духовенство УГКЦ разом з урядовцями курії, викладачами теології та філософії богословських академій і семінарій, ченцями (всього бл. 1 тис. чол.) було заарештовано і вивезено на Схід.
Шляхом репресій радянські власті намагалися змусити ієрархію греко-католицької церкви погодитись на об'єднання з Російською Православною Церквою. Однак ні один з усіх заарештованих єпископів не зрікся єдності з Римом. В цих умовах радянські спецслужби розробили план проведення «Собору Української Греко-Католицької Церкви».
В травні 1945 у радянській пресі була опублікована відозва «Ініціативного комітету воз'єднання греко-католицької церкви з православною», яку підписали священники Г. Костельник, М. Мельник і А. Пельвецький. 8-10.3.1946 ініціативна група, діяльність якої повністю направлялась і контролювалась радянськими партійними органами і службою безпеки, скликала у Львові «Собор УГКЦ». Шляхом залякувань,часто і відвертого терору та знищення особливо непоступливих священників було сформовано групу учасників собору, яка складалася з 216 священослужителів (у Галичині служило 1270 священників) і 19 мирян.
У списках присутніх були виявлені особи, яких вже не було в живих. 9.3.1946 собор, незважаючи на абсолютну неканонічність (повна відсутність канонічних єпископів УГКЦ), проголосив скасування Берестейської унії 1596 і «воз'єднання» з Російською Православною Церквою.
28.8.1949 на регіональному релігійному з'їзді у Мукачеві таким самим чином було проголошено про розрив унії з Римом і підпорядкування греко-католицької церкви на Закарпатті Московському Патріархові.
Незважаючи на неканонічність Л.с., радянський уряд визнав Українську Греко-Католицьку Церкву скасованою і розпочав ліквідацію її парафій та церков.
Внаслідок протидії рішенню Л.с. бл. тисячі священиків було заарештовано, засуджено до тривалих термінів ув'язнення або депортовано. І лише незначна частина священослужителів, не витримавши психологічного і фізичного тиску, формально перейшла до православ'я. Бл. 200 священників взялися творити структуру Української Греко-Католицької Церкви у підпіллі.
Більше 40 років священослужителі і вірні УГКЦ були змушені таємно дотримуватись обрядів і свят своєї церкви, наражаючись на переслідування та репресії з боку органів влади.
В 1972 проголошена Львівському собору «реунія» УГКЦ була ратифікована помісним собором Російської Православної Церкви.
На Заході Львівський собор був визнаний неканонічним, а ліквідація УГКЦ проголошувалась незаконною (папська енцикліка «Східні Церкви» від 15.12.1958).
В кінці 1980-х рр. розпочалася боротьба за легалізацію УГКЦ, однієї з двох українських національних Церков.
1.12. 1989 діяльність УГКЦ була легалізована в Україні.