Дерев'яна архітектура Покуття

Церква Благовіщення належить до найдавніших храмів. Її образ склався не зразу в тому вигляді в якому вона зараз. Майстер зберіг образ первісних об’ємів, і дуже тактовно прибудував свої прируби. Її може знайти лише око вченого чи знавця дерев’яного зодчества.Із всіх Покутських храмів коломийський має самі приземесті пропорції. В народі його назвали „печеричкою”.

В інтер’єрі церкви все набудовано в контрасті. Бокові зруби темні, а центральні – світлі. Через сплюснуті стелі середовище бічних зрубів виглядає скромно, а центральне, дякуючи бані „вісьмірка на четвірці”, яка ніби розкриває його вверх – величаво. Іконостас храму оригінальний, він виконаний десь в кінці 18 ст. На жаль іконостас не зберіг свого первісного вигляду.

Є свідчення, що з кінця 17 ст. дерев’яне будівництво Коломиї поступово було витіснене цегляним. Причиною цього стало насамперед виснаження навколишніх лісів, що їх безжально вирубували на потребу різноманітних промислів.

Різноманітні зміни в будівництві Коломиї розпочалися з входом, після поділу Польщі 1772 р. Галичини до складу Австрії. Можна навіть стверджувати, що з цього часу в Коломиї починає розвиватися архітектура масова, котру творили будівельники – ремісники, дотримуючись народних традицій, і архітектура офіційна, яку формували певні ідеологічні завдання, що ставилися перед архітекторами-фахівцями. Замовниками такої офіційної архітектури була влада, церква та, звісно багата шляхта разом з молодою буржуазією.

Дерев’яна архітектура Коломийщини

Церкви Коломийщини переважно дерев’яні. Дуже давніх серед них мало. Є церкви, збудовані в 17-18 ст., але більшість – у 19 - поч. 20 ст. Як і всі дерев’яні церкви Покуття, наші церкви в переважній більшості одноверхі, рідше зустрічають три – і п'ятиверхі. У плані всі вони хрещаті й поділяються на п’ять типів. Згідно з цим поділом всі вони в плані утворюють або рівнораменний хрест, або ж хрест із скороченими боковими ременами й розширеним центральним зрубом. Серед них є й такі, в яких значно видовжений бабинець, але бокові ремена скорочені.

З обстежених понад 50 церков Коломийщини видно, що чим старша за віком церква, тобто, не пізніше кінця 18 ст., тим менша вона за розміром і в більшості належить до тих церков, що в плані утворюють рівнорамениий хрест.

Церкви здебільшого поставлені на краю села, рідше – в центрі. У такому випадку церква становить ядро поселення. Більшість церков обнесені дерев’яним парканом. У багатьох селах біля церкви розташований і цвинтар. Подекуди такий архітектурний ансамбль доповнюється дзвіницею, що стоїть біля церкви. Як покрівельний матеріал, використовується гонт, в новітні часи – бляха. В мурованих церквах, що повстали останніми роками на місці зруйнованих або спалених, модна помітити східний тип церкви, проте з відчутними західними впливами і елементами традицій дерев’яної народної архітектури.

Дзвіниці Коломийщини, як і по всій Україні, належать до найстаріших зрізків дерев’яного будівництва. Їх зводили і зводять недалеко від церкви, але в межах церковної огорожі. Своїм походженням дзвіниці сягають готичної доби і витворилися з оборонних веж, що тривалий час служили, за недостачею церков, для релігійних потреб.

За конструкцією, дзвіниці Коломийщини у переважній своїй більшості належать до типу квадратних, двоярусних, нижня частина поставлена в зруб, що стоїть на грубих підвалинах, а верхня зроблена в каркас. Нижня частина від горішньої відділяється широким піддашшям, а завершується дзвіниця широким дашком.

Є також на Коломийщині і триярусні дзвіниці, верхня частина яких прикрашена різноманітною аркатурою. Деякі дзвіниці мають драбини в середині зруба, а деякі ззовні, і щоби дзвонити – треба добутися на другий поверх по окремій зовнішній драбині.

До громадських споруд слід віднести й каплички, що зводилися у кожному селі, містечку, великих і малих містах. Майже всі вони були свого часу знищені комуністичною владою, а ті, що збереглися, дійшли до нас у понищеному стані. Будувалися каплички на цвинтарях і при дорогах. В тих, що розташовувалися в межах кладовища, справлялися панахиди, поминальні обіди тощо. Придорожні каплички були уособленням побожності громадян і підтверджували розвиток придорожніх хрестів. Щоби захистити від вітру, дощу чи снігу хрест і свічку спочатку ставили на чотирьох стовпах над ним невеличкий дашок, а згодом – і стіни. Будувалися каплички з дерева. Тепер на місці зруйнованих капличок будуються нові. Як і колись, їх прикрашають ззовні різноманітною різьбою. Всередині каплички роблять настіл, на якому ставлять хрести, образи, свічки.