ЄГИПЕТСЬКІ ПІРАМІДИ ЯК ОДНЕ ІЗ ЧУДЕС СВІТУ

Оброблені блоки на човнах перевозили на інший берег Нілу. Далі їх везли по спеціально прокладеній дорозі, на будівництво якої пішло 10 років і яка, за словами Геродота, тільки небагато простіше спорудження пірамід. Потім у підніжжя майбутньої піраміди лицьову сторону ретельно шліфували, використовуючи для цей камінь і пісок.

Піраміда зводилася на корінному вапняковому масиві, розчищеному від наносного піску і гравію. Геродот затверджує, що спорудження піраміди тривало 20 років. Під час щорічних розливів Нілу селяни були вільні від сільськогосподарських робіт, і над спорудженням піраміди працювало безупинно в плині кожних трьох місяців по 100 тисяч чоловік. Англійський археолог Фліндерс Петрі вважає, що 100 тисяч будівельників, працюючи по трьох місяця в році, могли б звести велику піраміду швидше, ніж за 20 років.Щоб підняти блоки, єгиптяни будували з цегли і каменю похилий насип з кутом підйому близько 150. У міру того як споруджувалася піраміда, насип подовжували. Діодор Сицилійський затверджував, що по цих насипах камінь тягли на дерев'яних санях. І дійсно археологи знайшли залишки таких саней. Сучасні дослідники вважають, що для зменшення тертя трасу постійно змочували водою, так що полози легко сковзали по бруду. Потім за допомогою дерев'яних важелів блоки встановлювали на місце. Коли будівництво в основному закінчували, похилий насип розрівнювали, а поверхню піраміди закривали облицьованими блоками.

Піраміди, може бути, самі знамениті архітектурні спорудження у світі. З інженерної ж точки зору, це примітивні будівлі, гори складені людьми. Однак ціль була досягнута - піраміди стали вічними монументами, переживши тисячоріччя. Уперше були побудовані настільки високі спорудження, що залишилися аж до Ейфелевої вежі своєрідним рекордом.

Піраміди і Сфінкс, що утім також входить до складу похоронного комплексу піраміди Хефрена, належать до найбільш характерних монументальних пам'ятників древнього Єгипту. Піраміди були класичним типом царської усипальниці в епоху Древнього царства, а в менш монументальному виді, зберігаючи свою зовнішню форму, зводилися також для фараонів Середнього царства. Найдавнішим видом гробниць царів Єгипту, що возникли до пірамід, були мастабі. Слово “мастаба” відноситься вже до арабського часу і зв'язане з тим, що форма цих трапецієподібних у розрізі гробниць нагадувала арабам великі лави, що називалися “мастаба”. Загальної назви пірамід у нинішнім значенні цього слова в єгиптян не було. Окремі піраміди носили назви, зв'язані з іменами фараонів, яким вони належали. Піраміда Хеопса називалася, наприклад, “Гір живе на обрії”, Хефрена — “Великий Хефрен”, а Мікеріна — “Божественний Мікерін”. Можливо, що грецьке слово “піраміда” походить від єгипетського вираження per-em-us тобто від терміна, що означав висоту піраміди. Видатний російський єгиптолог В. Струве думав, що грецьке puram…jпоходить від давньоєгипетського р'-mr.

Найдавніші царські гробниці, що відносяться вчасно 1 династії, мали форму мастаб і споруджувалися з цегли-сирцю. Вони будувалися в Нагада й Абідосі у Верхньому Єгипті, а також у Саккарі, де знаходився головний некрополь Мемфіса, столиці правителів перших династій. У наземній частині цих будівель знаходилися молитовні і приміщення з похоронним інвентарем, у підземної — похоронні камери. Особливої уваги заслуговують залишки двох царських мастаб у Нагада і Саккаре з архітектурною обробкою фасадів. Перша з них, що відноситься вчасно 1 династії, відкрита французьким ученим Жаком де Морганом, має фасад, розчленований виступами, що нагадують фасад царського палацу. Друга — мастаба Анджиба в Саккаре, називана також мастабой Небетки, споруджена також у період 1 династії, спочатку мала з трьох сторін східчасту форму, а з четвертої — вид вертикальної стіни. У пізніший період мастаба Небетки була значно розширена, а її зовнішня стіна була прикрашена виступами, що нагадують обробку фасаду мастаби з Нагада. Нині вважається, що мастаби типу гробниці Небетки послужили зразком для Імхотепа, будівельника знаменитої східчастої піраміди Джосера, другого правителя III династії. Діяльність Імхотепа, що був верховним сановником і начальником усіх будівельних робіт Джосера, цінувалися вже в древньому Єгипті. У пізніший же час Імхотепа вважали віщуном, заступником науки і медицини, а греки ототожнювали його з Асклепієм.

Комплекс щонайкраще збережених мастаб тинитских династій, а також пірамід епохи Древнього царства, знаходиться на території найбільших царських некрополів на західному березі Нілу, у пустелі, у районі древньої столиці Єгипту — Мемфіса. Ці некрополі нині носять назви розташованих тут арабських селищ, таких як Абу-Роаш, Гизе, Саккара, Дашур, Медум. Вони тягнуться починаючи від Дельти Нілу уздовж його західного берега убік Фаюмского оазису — району, де пізніше споруджувалися піраміди фараонів Середнього царства, що розширили територію царських некрополів у південному напрямку. У процесі археологічних вишукувань, проведених у 1932—1956 роках англійськими вченими С. Ферсом і У. Емері, у Саккарі було відкрито чотирнадцять великих мастаб. На думку Емери, це були гробниці правителів 1 династії, таких як Гор-Аха, Джер, Уаджі і цар Ден.

Труднощі визначення, чи були ці гробниці дійсним місцем поховання царів, полягає в тім, що їхньої ж гробниці, менші по розмірах, але схожі по конструкції, знаходилися також і в Абидосе, де при деяких з них були виявлені царські стели.Факт, що кожний фараон мав двох гробниць — одну в Нижньому, іншу у Верхньому Єгипті, здається нам цілком зрозумілим, оскільки безпосередньо після об'єднання країни двуединий характер єгипетської держави як і раніше відбивався в титулатуре фараонів, у знаках їхньої влади, а також в організації державних установ. Не можна, однак, затверджувати з повною впевненістю, що гробниці в Абидосе мали характер кенотафів. Точне визначення місця поховання фараона утрудняє також факт існування на території самої Саккари двох чи навіть трьох мастаб, приписуваних тому самому фараону. Проте, якщо навіть відкриті Емери мастаби не були царськими усипальницями, значення його відкриття полягає в тім, що знайдені в них печатки, а також напису на предметах похоронного інвентарю, дозволяють установити точну датировку цих будівель.