Відродження втрачених святинь

Харківська область

Михайлівська церква (дерев'яна) в с. Верхній Бишкін Першотравневого району, 1772 р. Знищена в 1930-ті роки.

Хмельницька область.

Троїцька церква в Кам'янці-Подільському, 1616р., 1859р. Знищена 1935р.

Чернігівська область.

Покровська церква у с.Дігтярівка Новгород-Сіверського району, 1710р. Частково зруйнована впродовж 1960-90-х рр.

Троїцька церква в с.Пакуль Чернігівського району, 1710 р. Зруйновано в 1930-х рр. Відтворення - на території Музею народної архітектури і побуту України (м. Київ).

Вознесенська церква (дерев`яна) в смт.Березні Менського району, 1759. Зруйнована в 1930 р. Відтворення - на території Музею народної архитектури і побуту України (м.Київ).

При наявності фінансових можливостей в органах місцевого самовря-дування, крім вказаних храмів, визначених Програмою, можуть бути відтворені також інші втрачені церкви, при відповідному обгрунтуванні.

Обгрунтуванню рішень, що ухвалюються з питань відтворення зруйнованих храмів, зараз надається великого значення. За підрахунками фахівців, в Україні лише в ХХ столітті знищено близько 10 тисяч архітектурних об'єктів, які мали історико-культурну цінність [2-3]. Щонайменше по 700 з них збереглася фіксаційна документація різної міри докладності (описи, гравюри, малюнки, фотографії, креслення, окремі деталі тощо). Відносно повна фіксація є тільки по 150 об'єктах [ 4]. Тому в основу формування переліку відтворюваних пам'яток було покладено критерії історичної, мистецької та культурної їх цінності, а також методологію ре-ставрації.

Під реставраційним відтворенням пам`ятки розуміється науково-обгрунтована відбудова будівлі, понад 50% наземного об'єму якої втрачено. Відтворення пам`ятки є унікальним актом, що здійснюється у виняткових випадках при наявності достатньої документації. Зважений відхід від такої позиції можливий лише в окремих випадках, з огляду на безпрецедентні акти вандалізму щодо об'єктів церковної архітектури України.

Передбачені також чіткі критерії допустимості і правомірності відтворення. Згідно з ними, об'єкт відтворення має бути таким, що знищений внаслідок акту вандалізму, воєнних дій, стихійного лиха, пожежі, землетрусу тощо, інших причин руйнівного характеру.

Об'єкт відтворення має бути таким, втрата якого спричинила деформацію історичного містобудівного середовища, а його відтворення диктується вимогами повернення історичному ансамблю (комплексу) його містобудівної цілісності.

Об'єкт відтворення має бути забезпечений архівною фіксаційною документацією, необхідною для відтворення (описи, обміри, проектні та виконавські креслення, гравюри, малюнки, фото, макети). Рішення про достатність чи недостатність джерельної бази до відтворення об`єкту ухвалює в кожному конкретному випадку спеціалізована наукова рада. Відтворення об'єкту за відсутності архівної документації та натурних досліджень, на підставі лише наукових реконструкцій, не допускається.

Об'єкт має відтворюватись, як правило, на його історичному місці, зафіксованому обмірами або збереженими натурними залишками. Відтворення об'єкту на іншому місці, з причин пізнішої забудови його історичної території, може допускатися тільки у виняткових випадках [5].

Зараз в Україні найактивніше відбудовують втрачені церкви у Києві: вже відновлено церкву Успіння Богородиці Пирогощої на Подолі, ансамбль Михайлівського Золотоверхого монастиря, Успенський собор Києво-Печерської лаври [6]. На черзі - церква Різдва Христового на Подолі, деякі інші церкви та дзвіниці. Розпочато роботи з відтворення Володимирського собору в Херсонесі, кафедральних соборів у Полтаві, Одесі, Сімферополі, низки інших пам`яток першорядного значення.Найпершою відтвореною пам'яткою стала церква Успiння Богородицi Пирогощої в Києвi. Вона була закладена 1132 р. на Подолi князем Мстиславом, сином Володимира Мономаха. Була тринавовою, триапсидною, хрестовобанною з одною банею. Названа "Пирогощею" за назвою вiзантiйської iкони Богородицi, яка тут зберiгалася. Церква згадана у "Словi о полку Iгоревiм". В 1613-1614 рр. церкву було реконструйовано iталiйським архiтектором Себастiано Браччi. У цей час, коли з 1613 по 1633 рр. собор св.Софiї був у руках унiатiв, церква стала кафедральним собором київських православних митрополитiв. У 1770-х рр. реконструйована в барокових формах архiтектором I.Григоровичем-Барським, який, здогадно, i був тут похований. Тоді церква стала пам'ятибанною. Пiсля пожежi 1811 р. бiчнi банi зняли i церкву перебудували в класицистичних формах за проектом архiтектора А.Меленського. 1934 р. церква знову стала кафедральним собором Української автокефальної православної церкви. Закрита в 1935 р. i тодi ж знесена.