Основні критерії розмежування земель державної та комунальної власності

-- земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти комунальної власності;

-- землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України;

-- земельні ділянки, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави [3, с.2].

Виклад основного матеріалу. Для реалізації робіт щодо розмежування земель державної і комунальної власності необхідно:

-- провести в містах відповідну підготовчу роботу щодо розмежування земель державної і комунальної власності;

-- забезпечити інвентаризацію та реєстрацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення, інших об’єктів нерухомого майна та прав на них, розподілу і перерозподілу земель;

-- прискорити надання та формування ділянок несільськогосподарського призначення у власність державним та комунальним підприємствам, установам і організаціям;-- відкоригувати генеральний план міста та місцеві правила забудови;

-- прискорити розробку планів земельно-господарського устрою, містобудівної документації та місцевих правил забудови;

-- розробити та впровадити відповідну систему навчання та розстановки кадрів у землевпорядних органах;

-- забезпечити підготовку фахівців для здійснення експертизи землевпорядних проектів, вартості земельних ділянок, функціонування ринку землі [4, с.199].

Формування комунальної земельної власності в свою чергу слугуватиме:

-- земля є основним засобом виробництва і просторовим базисом для розміщення об’єктів будівництва, тому має слугувати вирішенню загально громадських потреб, як безпосередньо так і за рахунок отриманих від неї доходів. Земля і нерухомість, що на ній розміщена буде матеріальною та фінансовою основою для здійснення функцій місцевого самоврядування, а саме:

-- запровадження комунальної власності на землю є конституційним правом громадян. Саме через неї на місцях здійснюється реально конституційне положення, що земля є об’єктом права власності народу. Це право конкретизується в особі територіальної громади, яка це право реалізує через власний орган самоврядування. Останній стає її безпосереднім розпорядником без участі в цьому держави;

-- комунальна власність на землю породжує нову форму суспільних відносин між органами місцевого самоврядування з одного боку, державою, юридичними та фізичними особами – з другого боку. Це дає можливість цілеспрямовано використовувати землю для задоволення громадських потреб територіальної громади;

-- відкривається можливість більш оперативного вирішення питань використання земельних ділянок для соціальних потреб територіальних одиниць;

-- практично народжується і зростає економічна відповідальність місцевих органів самоврядування за збереження використання і поліпшення земель, що знаходяться в їхньому розпорядженні, підвищення економічної ефективності землекористування для отримання прибутку;

-- місцеві органи самоврядування отримують можливість самостійно вирішувати питання орендної оплати за використання земель комунальної власності, концентрувати ці грошові надходження в місцевому бюджеті, використовувати їх задоволення громадських потреб;

-- місцева рада має можливість самостійно визначати конкретних землекористувачів, цілеспрямованість використання земель, встановлювати необхідні для територіальної громади обмеження в цій справі та підвищує зацікавленість у здійсненні радою оперативного контролю за її використанням, відповідальність перед територіальною громадою [5, с.10].