Реконструкція Київського житла ХІ-ХІІІ століть

У пропонованій моделі, що відповідає середньому рівневі житлової будівлі, взято цифри, близькі до мінімальних (хоч і не мінімальні). Сторони заглибленої в землю частини - 3,0 і 3,5 м, вуличний фасад -6м, поздовжній фасад першого поверху - 8м, висота поверхів: 2,5 + 3,0 + 2,5 м.

Чи дерев'яний каркас тинькували? Гадаємо, що так. Класична фахверкова будівля з оголеним каркасом у нашому уявленні пов'язується із Західною Європою, особливо Німеччиною, де цей прийом застосовують дотепер. У Східній Європі, зокрема в Україні, дерев'яні конструкції здебільшого вкривали шаром тиньку. Але "західноєвропейський" варіант фахверка для раннього середньовіччя був універсальним, і Русь не становила тут винятку.

Про це свідчать зокрема давньоруські мініатюри. На деяких з них дуже чітко показано відкриті й вирізнені кольором фахверкові конструкції (наприклад, на зображеннях приїзду деревлянських послів до Києва 945 року, оборони Переяслава 1187 року). З урахуванням цих ілюстрацій інакше сприймаємо звичайні схематичні малюнки міських будинків з поземними тягами на місці міжповерхових перекриттів. Очевидно, це не карнизи, а деталі фахверка, відкриті погляду й візуально підкреслені.

Виноси горішніх поверхів.Це питома риса середньовічного фахверкового будівництва, її призначення - максимально використати площу всередині міських фортифікацій. Виносячи горішні поверхи по вуличному фасаду за межі цоколя, будівельники істотно збільшували внутрішню площу коштом вулиці, не заважаючи при цьому рухові пішоходів і вершників. Можемо припустити, що і для Київської Русі (зокрема Києва) застосування консольних конструкцій не було чужим.

Імовірність цього підтверджують знов-таки мініатюри Радзивіллівського літопису. Так, на малюнку повернення Мстислава Ізяславича 1152 року після перемоги над половцями видно дуже цікаву фахверкову споруду з характерним консольним виносом. На іншій мініатюрі (арк.230) зображена досить складна будівля з кількома консолями.

Дах.

Житлові будинки в Київській Русі покривали нетривкими матеріалами, що в землі не зберігаються. Черепиця, незважаючи на значний візантійський вплив, не закріпилася тут. Під час розкопів часом трапляються череп'яні уламки, але так рідко, що доводиться говорити радше про виняток, аніж про традицію. Лише найвизначніші будівлі мали дорогу металеву (оливо) покрівлю.

Спираючись на етнографічну традицію, можна припустити, що основними покрівельними матеріалами в середньовічній Русі були солома, очерет і дерево (ґонт). Соломою покривали переважно селянські хати; у місті вона менш підходила, передусім з міркувань пожежної безпеки, а ще тому, що для давніх міщан хліборобство було лише другорядною справою, тож своєї соломи вони мали обмаль. Очерету по берегах швидкоплинного Дніпра росло не густо. Залишалося дерево, яке мало в нас, можна сказати, універсальне застосування. Отож ґонт був найчастіше уживаним у місті покрівельним матеріалом. На мініатюрах часто бачимо дахи, густо покреслені лусочками прямокутної форми. То не черепиця, а дерев'яні дощечки - ґонтини.

Матеріал покриття визначав конструкцію і кут нахилу покрівлі. Ґонт потребує досить крутого схилу, щоб забезпечувалося швидке і повне стікання дощової води та сповзання снігу. Саме такі ґонтові покриття на замкових вежах, дерев'яних церквах та інших будівлях пізніших часів.

Високий гребінь у поєднанні з шириною будівлі визначав наявність великого горища, яке, поза сумнівом, використовувалося мешканцями здебільшого з господарською метою, а часом - і як житло. Ці приміщення мали слухові віконця або, як часто бачимо на мініатюрах, і звичайні вікна.

Опалення.

Через досить суворе підсоння Києва проблема опалення належала до найважливіших. Кожна оселя і кожний її поверх мали свою піч. Конструкція і розміри давньоруських печей добре відомі археологам. Довжина череня звичайно становила 0,6-1,0 м, хоч були і більші, переважно в печах виробничого призначення.

Усі печі мали, комин. У піднебінні залишався круглий отвір для виходу диму, крізь який він витягувався у димар. Рештки димарів іноді щастить виявити під час археологічних розкопів, наприклад - у Вщижі (дослідження Б.Рибакова). Добре видно два димарі над гребенем будинку на одній з мініатюр Радзивіллівського літопису.